ПОСАД

ПОСА́Д¹, у, ч., іст.

1. У Давній Русі X-XIV ст. та в Російській державі XV-XVIII ст. — ремісничо-торговельна частина міста за міською стіною. Міста Київської Русі XI-XII ст. складалися в основному з двох частин.. — «дитинця», де розміщалися князівський двір, міські і церковні власті, і основної міської території — «предграддя», тобто посаду, де жило ремісничо-торговельне населення (Іст. УРСР, І, 1953, 66); З літопису ми знаємо, що Поділ був головним торговельно-ремісничим посадом Києва (Наука.., 11, 1972, 33).

2. У дореволюційній Росії — передмістя або селище, де жили ремісники, торговці та міська біднота. Отаманова хата стояла за посадом, на хуторі (Н.-Лев., II, 1956, 223); Шевченко мовчав. Подорож змучила його вкрай. Все бачене в дорозі: болотяні низовини Інгерманландії, дрімучі Костромські та Володимирські ліси, міста та посади, села й поля, весняна могутня розкіш Волги в водопіллі, заволзькі чорні землі, моторошно пустельний степ — все змішалося в якийсь строкатий хаос (Тулуб, В степу.., 1964, 24).

ПОСА́Д², у, ч., етн. Місце за столом, де сидять наречений і наречена під час весілля. За столом вже молодая Сіла на посад, На лавочках всі дружечки Посідали вряд (Л. Укр., І, 1951, 323); *У порівн. Сидить Щур рядочком із дівчиною на семінарському столі, як на посаді (Вас., І, 1959, 241).

На поса́д саджа́ти (посади́ти, садови́ти, посадови́ти) кого — виконуючи народний весільний ритуал, запрошувати молодих зайняти почесне місце на покуті.

ПОСА́Д³, у, ч. Пара млинових жорен, одне з яких нерухоме, а друге обертається на ньому. Разовий, або простий, помел характеризується тим, що борошно одержують за один прохід зерна через жорновий посад, причому зерно розмелюється разом з оболонками (Колг. енц., II, 1956, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 305.

Посад, ду, м.

1) Мѣсто, гдѣ сажаютъ жениха и невѣсту; во время свадьбы. Грин. ІІІ. 539. Благослови ж мене, та мій батеньку, на сім посаді сісти. Мет. 144.

2) Поставъ въ мельницѣ. У млині два посади. Лебед. у.

3) Рядъ или кругъ сноповъ на току для молотьбы. Александров. у. Ум. Посадонько. Мет. 175.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 356.

поса́д1 —

1) у Київській Русі — ремісничо-будівельна частина міс­та за міською стіною;

2) у старій Україні — передмістя або селище, де жили ремісники, торгівці та міська біднота.

поса́д2 — у весільному обряді — місце за столом, де сидять моло­дий і молода під час весілля, де відбуваються також обрядові дії щодо поріднення родин, зокрема обмін дарами між ними, розподіл короваю та обдарування молодих; заводять молодих на посад після першого благословення, саджають на лаву, застелену вивернутим ко­жухом як символом багатства і тепла; після цього хор співає весіль­них пісень, наприклад: «Ішла Мару­ся на посад, зустріча її Господь сам із долею щасливою, із доброю годи­ною»; пісні сповнені символіки, — молоді уподібнюються небесному подружжю — Місяцю й Вечоровій (Вечірній) зорі, а їхні батьки — батькам Всесвіту, Небові й Землі: «Слана зоря до місяця: — Ой, мі­сяцю, товаришу, Не заходь ти раній мене; зайдемо обоє разом, Освітимо небо і землю: Зрадусться звір у полі, зрадується гість у доро­зі. Слала Марія до Іванка: — Ай, Іванку, мій суджений, Не сідай ти на посаді, На посаді раній мене; Сядемо обоє разом, Звеселимо ми два двора: Ой первий двір — бать­ка твого. А другий двір — батька мого». Воліла б я гіркий полин гриз­ти, як з тобою на посаді сісти (П. Чубинський); За столом вже молодан сіла на посад (Леся Укра­їнка); Благослови ж мене, та мій батеньку, на сім посаді сісти (А. Метлинський); у сполученні: на поса́д саджа́ти (садови́ти) — виконуючи народний весільний ритуал, запрошувати молодих за­йняти почесне місце на покуті.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 471-472.