ПОРУКА

ПОРУ́КА, и, ж.

1. Запевнення, гарантія в чому-небудь; прийнята на себе відповідальність за когось. Леон тепер жалував троха, що вчора поквапився дати Бенедьові тоту поруку (Фр., V, 1951, 392); Ніхто тобі векселя не підпише, коли ти безземельний; і порука твоя нікому не потрібна (Томч., Жменяки, 1964, 41); Порука і застава, встановлені третьою особою в забезпечення зобов’язання, припиняються з переводом боргу, коли заставодавець або поручитель не дали згоди відповідати і за нового боржника (Цив. кодекс УРСР, 1950, 25).

Бу́ти пору́кою в чому — служити гарантією чого-небудь; з повною відповідальністю запевняти кого-небудь у чомусь. [Пархім (радісно):] Бери млина, ей-богу, бери! П’ятдесят карбованців дай громаді наперед, і я тобі порукою, що діло буде в твоїх руках (Кроп., IV, 1959, 352); Дава́ти (да́ти) пору́ку за кого — що — ручатися за кого-, що-небудь; брати на себе відповідальність за когось. — Я дав поруку за вас, і тепер поздоровляю вас з місцем (Н.-Лев., III, 1956, 348); Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146); Кругова́ пору́ка див. кругови́й; На пору́ки бра́ти (взя́ти) кого — брати на себе відповідальність за умовне звільнення кого-небудь з-під варти. Вранці Оленчук з’явився в штаб і без довгих пояснень заявив Килигеєві, що згоден взяти капітана Дьяконова на поруки (Гончар, II, 1959, 36); На пору́ки ви́пустити (звільни́ти) кого — умовно випустити кого-небудь з-під варти на відповідальність певної особи або колективу. В тюрмі він був захворів — тепер звільнили на поруки (Сміл., Сад, 1952, 175).

2. чого. Джерело, основа чого-небудь; умова, що забезпечує успіх чогось; запорука. — Де ті сили в мене для боротьби? Де той гарт, що міг би служити порукою перемоги? (Коцюб., І, 1955, 158); Що труд створив, культура і наука — не піде прахом в атомнім диму: тому Союз Радянський — запорука і наш народ — порукою тому! (Гонч., Вибр., 1959, 232); // рідко. Свідчення, доказ чого-небудь. Десь думає [князь], як тяженько княжить Без войська [війська] і без бука, Бо ось головою поважно хита, А то — дум поважних порука (Фр., XIII, 1954. 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 294.

Порука, ки, ж. Поручительство. Рк. Левиц.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 355.