ПОРОБИТИ

ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док.

1. перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (Котл., І, 1952, 65); Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (Н.-Лев., II, 1956, 18); Дами з допомогою кріпосних фризерів [перукарів].. поробили собі пишні зачіски (Полт., Повість.., 1960, 98).

2. перех. Повністю виконати яку-небудь роботу, сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь. — Якби не той каторжний кнур, бодай він луснув, я б досі все діло поробила, — казала Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 274); Мати примушувала його спочатку поробити шкільні завдання, а потім гуляти (Сміл., Сашко, 1954, 15); [Чіп:] Де взять часу, де сили, щоб оту Невільницьку роботу поробить! (Коч., П’єси, 1951, 127); // У сполуч. з деякими іменниками у знах. в. уживається в знач.: виконати, здійснити те, що виражено іменником. Не маю спромоги відновити свої враження, поробити потрібні студії, знайти час для більшої праці (Коцюб., III, 1956, 282).

Пороби́ти візи́ти — відвідати багатьох. — Час би нам вже деякі візити поробити? (Л. Укр., III, 1952, 507).

3. неперех., розм. Працювати якийсь час. Там [у монастирі] я півроку поробила та й знову на волі (Мирний, І, 1954, 95); Грабарська артіль поробила на Дніпробуді осінь і зиму, а під весну повернулася в село (Голов., Тополя.., 1965, 55).

4. перех., розм. Учинити що-небудь (перев. погане, варте осуду); накоїти. Плаче [панночка] та на свою долю нарікає: — Що се я поробила! Що се я починила! (Вовчок, І, 1955, 116); Говорив Іван несміливо, підозріваючи, чи Панько часом не поробив щось тут у місті, а тепер хоче перебратися, аби його не пізнали (Март., Тв., 1954, 162).

5. перех. Зробити, вдіяти що-небудь стосовно когось, чогось; вплинути на кого-небудь, справитися з чимсь. — Я з ним нічого поробить не можу, шановний вчителю. У мене серце аж крається, що він на згубу йде (Л. Укр., III, 1952, 31); Темнота й темнота без кінця, без краю — що ж проти неї поробиш (Хотк., І, 1966, 64).

Нічо́го не поро́биш — уживається на означення неможливості вчинити так, як хочеш, необхідності примиритися з тим, що є. Нудота читати, та нічого не поробиш (Мирний, V, 1955, 393); — Коли треба їхати, то треба. Нічого не поробиш (Коцюба, Нові береги, 1959, 235); Що ж [ти] поро́биш — уживається на означення безпорадності, неможливості вдіяти, змінити що-небудь. Що ж поробиш, коли розум з серцем не завжди живе у згоді (Коцюб., III, 1956, 134); Павло в неї не з останніх.. Він таки рук не жаліє і не з лінивих, а що трохи сонько, то що ж поробиш? Такий удався (Тют., Вир, 1964, 132).

6. перех., кого ким — чим і з кого кого — що, рідко без додатка. Змінити соціальне становище, поліпшити або погіршити матеріальний стан і т. ін. багатьох. — Либонь уже хотять з мужиків поробити панів — якесь земство видумали! (Мирний, І, 1949, 373); Синів любив Корній дуже, і смерть їх важка йому була: він їм дбав господарство, думав їх людьми, хазяїнами поробити (Гр., І, 1963, 403); — Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (Головко, II, 1957, 20); // кого, що яким. Довести до якогось стану, надати кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей. — Чи не можна .. випекти залізом той біль і поробити веселими людей по світі? (Ю. Янов., II, 1958, 105); // міф. Перетворити, обернути багатьох на кого-, що-небудь. — До нас було Турн докосився І байдаки всі попалив. Та Зевс, спасибі, поспішився, Як бач, мавками поробив (Котл., І, 1952, 253).

7. неперех., кому, розм. У забобонних уявленнях — чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь; чарами викликати кохання до когось. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому.. Поховали (Шевч., І, 1963, 253); Коли він приляже на канапі, а мати.. поглядає на нього своїми темними пронизливими і ніби очужілими очима.., — синові часом здається, що вона й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє «поробити»… (Гончар, Тронка, 1963, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 263.

Поробити, блю́, биш, гл.

1) Сдѣлать (во множествѣ). Понакладали гори скель, ніби так сам Господь їх поробив. Стор. МПр. О6. Поробили собі маленькі списи. ЗОЮР. І. 285.

2) Причинить болѣзнь злой волей или какимъ либо чародѣйскимъ дѣйствіемъ. Мил. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 345.