ПОНАЇЖДЖАТИ

ПОНАЇЖДЖА́ТИ, а́ють, ПОНАЇЗДИ́ТИ, дя́ть і ПОНАЇ́ХАТИ, ї́дуть, док. Приїхати в яке-небудь місце, зібратися в якомусь місці (про багатьох). Господи! як повалить народ — так видимо-невидимо! Що свої селяни, а то і з города понаходило і понаїжджало (Кв.-Осн., II, 1956, 93); Понаїздили до хазяїна гості, приїхали й куми (Л. Янов., І, 1959, 46); Повен двір міліції понаїхало (Тют., Вир, 1964, 272); // Прибути куди-небудь для постійного проживання (про багатьох). Понаїздили [в Піски] нові прикажчики та зараз кинулися одбирати місце для панських покоїв (Мирний, І, 1949, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 146.

Понаїжджати, джаємо, єте, гл. = Понаїздити. Тут стали рушати й наші, що з борошном понаїжджали. Кв. Понаїжджають у гості. ЗОЮР. І. 164.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 304.