ПОЛУНИЦЯ

ПОЛУНИ́ЦЯ, і, ж. (мн. полуни́ці, ни́ць).

1. Трав’яниста багаторічна рослина, яка цвіте білими квіточками і дає їстівні соковиті ягоди. Спаржа, помідори, суниці, полуниці, синя капуста.., шпінат устеляли грядки, неначе оксамитовий килим (Н.-Лев., III, 1956, 232).

2. Рожево-червона кисло-солодка ягода цієї рослини. Уже полуменіли полуниці На грядці, що торік я засадив (Рильський, II, 1960, 224); // у знач. збірн. — У мене ж і свіжа полуниця знайдеться.. — Спасибі. — Навіть полуницями не спокушу вас? (Стельмах, І, 1962, 336); * У порівн. Від полум’я з печі бабусині лиця Червоними стали, немов полуниця (Коцюб., І, 1955, 432).

3. Те саме, що суни́ця. На цих пролісках росло дуже багато полуниць (Стор., І, 1957, 238); Оце поспінуть полуниці, Насуне миру — повен ліс (Манж., Тв., 1955, 123); Йде дівча у ліс по полуниці (Мал., Звенигора, 1959, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 103.

Полуниця, ці, ж. Употр. преимущественно во мн. ч. Клубника, Fragaria collina L. ЗЮЗО. І. 123. Зацвіли полуниці. Грин. ІІІ. 252. Зродили полуниці. Чуб. V. 395. Ум. Полуни́ченька. На горі суниченьки, на долині полуниченьки. Чуб. V. 4.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 289.