ПОЛИВКА

ПО́ЛИ́ВКА, и, ж.

1. Рідка приправа, яку додають у страву для поліпшення її смаку; підлива, соус. Із моєї сипанки смачна страва буде, Поливку і маслечко дадуть добрі люди! (Гл., Вибр., 1951, 233); [Xуса:] Краще йди сама в пекарню і розкажи, як треба готувати ту поливку до риби, по-саронськи (Л. Укр., III, 1952, 183).

2. діал. Юшка, суп. Я тобі, Іванку, курку зарізала на поливку (Томч., Жменяки, 1964, 260); Заходить він до кухні, а там на столі стоїть страва: по́ливка, м’ясо, ще до того й кухоль пива (Калин, Закарп. казки, 1955, 60).

ПОЛИ́ВКА, и, ж., розм. Те саме, що полива́ння. Там [у палісаднику] якраз відбувалася вечірня поливка квітів (Смолич, І, 1958, 63); При коренях молодих дерев ще не висохла від поливки земля (Кучер, Чорноморці, 1956, 433).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 67.

Поливка, ки, ж.

1) Соусъ, подливка. Вже двірської поливки хлиснув, а оброкового хліба покушав. Ном. № 1312.

2) Супъ. Вх. Уг. 261.

3) Каша съ тертымъ коноплянымъ сѣменемъ. Мнж. 190. Ум. Поливочка. Усядь, брате, на лавичку, сербай добру поливочку. Гол. I. 209.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 283.