ПОКІНЧИТИ

ПОКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. перех. (заст.) і неперех. Завершити, закінчити що-небудь; довести до кінця. Пан справник, покінчивши своє діло з головою, вийшов сідати на повозку (Кв.-Осн., II, 1956, 270); Учора трупа Саксаганського покінчила грати у нас і поїхала в Харків (Мирний, V, 1955, 419); Тільки не відкладай надовго вияснення сеї справи, бо мені хтілось би покінчити з нею скоріш (Л. Укр., V, 1956, 379); Коли покінчили зі стравою, Ремо подякував і попрохав кальяну (Досв., Гюлле, 1961, 85); Покінчивши з цим питанням, перейшли до поточних справ (Головко, II, 1957, 466); Покінчивши з загорожами, молодий господар взявся до роботи (Тют., Вир, 1964, 263); // Витратити до кінця. Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився,.. хоча з сьогоднішньою порцією сірників Кузьма Іванович давно покінчив (Голов., Тополя.., 1965, 5).

2. перех. (заст.) і неперех. Ліквідувати що-небудь, позбутися чого-небудь. Аграрне питання в Росії на кінець XIX століття поставило на розв’язання суспільним класам завдання: покінчити з кріпосницькою старовиною.. (Ленін, 17, 1971, 129); Народ потягся до книжки, до світла, прагнучи якнайшвидше покінчити.. з неписьменністю і темрявою (Цюпа, Україна.., 1960, 66); // Покласти край чомусь, припинити тривання чого-небудь. Щоб покінчити муки, Лазар чіплявся за ноги, витягував тіло (Коцюб., II, 1955, 199); Народ, Ленін вимагали від своєї армії покінчити з воєнними фронтами ще до зими (Гончар, II, 1959, 371); Коли на них міцно налягав сон, вони замовкали, дрімаючи, а в цей час недремні мовчки затісувалися в чергу, щоб скоріше просунутися до жомових ям і покінчити із оцим безконечним, безнадійним чеканням (Тют., Вир, 1964, 145).

3. неперех., з ким, розм. Позбавити життя, убити когось; знищити. Так він і впав. З ним покінчили одразу (Коцюб., II, 1955, 101); Він спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 123).

4. неперех., на чому. Прийняти якесь рішення. Так сперечались довгенько І на тому покінчили, Щоб робити звичайненько Їм обом, як перш робили (Граб., І, 1959, 452); На тім і покінчили, що.. поговорить іще зо Славком про батька (Март., Тв., 1954, 152).

◊ Покінчи́ти життя́ самогу́бством; Покінчи́ти з собо́ю — здійснити самогубство, позбавити себе життя, вбити себе. Тільки на Київщині в одному 1839 році покінчили життя самогубством 39 дівчат-кріпачок, зведених панами й офіцерами (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 56); І саме тому, що — на випадок катастрофи — у нього було тепер чим покінчити з собою, він почував себе майже в цілковитій безпеці (Гончар, III, 1959, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 25.

Покінчити, чу́, чи́ш, гл. Окончить, закончить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 271.