ПОЗА

ПО́ЗА ¹, и, ж.

1. Положення тіла людини або тварини. На лаві, в вигідній і мальовничій позі, розкинувся молодий циган (Коцюб., І, 1955, 368); Навпроти широко відчинених задимлених дверей стояли вряд в урочистих позах ковалі (Гончар, III, 1959, 92); // Положення, яке спеціально приймає той, кого малюють або фотографують. Вчора я заходила у фотографію.. Нашої другої карточки вони не робили, бо в тій позі погано вийшло (Л. Укр., V, 1950, 220); Олена.. сіла напроти нього, все ще зберігаючи ту неприродну, немов для позування перед мольбертом чи фотоапаратом, позу (Вільде, Сестри.., 1958, 314).

Набува́ти по́зи (поз) див. набувати ¹; Става́ти (ста́ти) в по́зу; Прибира́ти (прибра́ти, прийма́ти, прийня́ти) по́зу — надавати своєму тілу якогось (звичайно неприродного, показного) положення. — Вона, сама того не помічаючи, стає в театральну позу і аж свердлить чоловіка очима (Стельмах, На.. землі, 1949, 278); — А ми чим не муляри? — прибравши позу, так само похизувалися перед Тарасом і перед усіма Оксанка й Галя (Мокр., Острів.., 1961, 32); [Любов (кидається в крісло-колиску й приймає втомлену позу):] Ух, скільки ми гребли! (Л. Укр., II, 1951, 8).

2. перен. Нещира поведінка; хизування, рисовка. — Так, Нерчин, ти воюєш з вітряками і водночас граєш у невизнаного генія.. Це просто поза (Рибак, Час.., 1960, 472).

◊ Става́ти (ста́ти) в по́зу кого — удавати з себе кого-небудь; приймати який-небудь вигляд, тон з метою справити певне враження на когось. Бунчук-Балаба розгнівався й став у позу ображеного генія (Дмит., Розлука, 1957, 255).

ПО́ЗА², прийм., із знах. і оруд. в.

1. Уживається при вказуванні на предмет, місце і т. ін.: а) позад, по другий бік яких спрямована дія (знах. в.). Вона розпучливим рухом закрила очі і втратила рівновагу… Синій халат в жовті півмісяці нахилився поза скелю і зник (Коцюб., І, 1955, 401); Пройти поза двері; б) повз які, мимо яких спрямована дія (знах. в.). Не везе [у грі]. Що вдарю, то й поза ямку, й поза ямку (Мик., Кадильниця, 1959, 7); в) за межі яких спрямована дія (знах. в.). Олександра нудьгувала в службі. Думки її рвались поза обсяг щоденщини; вона бажала кращого, празникового життя (Коцюб., І. 1955, 64); — Це я і так порушую дідусів заповіт, щоб жодна книга не виходила поза стіни цієї бібліотеки (Головко, II, 1957, 489); г) позад, по другий бік яких хто-, що-небудь є, міститься, перебуває (знах. і оруд. в.). Коли б могли вони тим людям нагадати Про поневолених, замучених братів, Посаджених поза залізні грати (Л. Укр., І, 1951, 166); Дивився [Давид] на зелені лани, на сиву вдалині смугу лісу поза Пслом (Головко, II, 1957, 138); д) за межами яких хто-, що-небудь є, міститься, перебуває (оруд. в.). Озерце поза двором, Об берег плескало (Гл., Вибр., 1957, 257); Його [ранку] не було ще тут, у темній і задушній після ночі кімнаті, але там.., поза кімнатою, надворі, він уже був (Смолич, II, 1958, 7); // у сполуч. із сл. садити, розсаджувати, сидіти і т. ін. Уживається при вказуванні на предмет, біля якого хто-небудь розміщується для виконання певної дії або хтось перебуває, роблячи щось (знах. і оруд. в.). Всіх гостей порозсаджували поза столи в хаті (Фр., VIII. 1952, 66); Поза столом сидить на лаві і тягне люльку.. сквапний чоловічок — вже давненько не юнак (Вовчок, VI, 1956, 281).

2. з оруд. в. Уживається при вказуванні на місце дії, яка відбувається: а) по другий бік предмета, за чим-небудь. Ну їй-богу ж, поза кущем щось шелесть, шелесть! (Номис, 1864, № 4356); Неначе злодій, поза валами В неділю крадуся я в поле (Шевч., II, 1963, 64); Тут уже сновигали діти поза оградою, по подвір’ю (Головко, II, 1957. 158); б) позад кого-, чого-небудь. Мій парубок тільки очима світить та поза мною посувається знай до дівчини (Вовчок, І, 1955, 75); Ну, я ж казав — поза клунями йти! Порожню торбу буде той нести, Кому красуня перейшла дорогу! (Рильський, II, 1960, 122); в) за межами чого-небудь. Люди слебезували про їх довгі гулянки удвох поза городом (Мирний, III, 1954, 198); Прямували [вершники] не до села, а, видно, помітивши його, повернули круто поза селом (Збан., Сеспель, 1961, 249); Вони бігали поза оселями, бродили в холодній воді (Чорн., Визвол. земля, 1959, 46).

3. з оруд. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет і т. ін., слідом за якими хто-небудь іде, щось рухається. Спустився [дід] у сажалку, зайшов поза відьмою (Стор., І, 1957, 85); Вдарю раз веслом і вдруге, човен воду розсіче, І на дві руки доріжка Поза човном потече (Щог., Поезії, 1958, 142); Раптом спиниться [вовк], почувши знаний тріск Курків підведених: то тихо поза псами Мисливець надійшов (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 181).

4. з оруд. в. Уживається при вказуванні на існування, наявність кого-, чого-небудь або перебування когось за межами того, що названо іменником (займенником). Існують речі незалежно від нашої свідомості, незалежно від нашого відчуття, поза нами.. (Ленін, 18, 1971, 92); Василь казав, що буде.. любити її, бо таких чорних брів нема в Кругах, та й поза Кругами чи знайдеш (Коцюб., І, 1955, 64).

5. з оруд. в. Уживається при вказуванні на те, що назване іменником виключається; крім чого-небудь. Ми з тобою, донечко, знайдемо другі інтереси поза управськими, будемо читати, писати (Коцюб., III, 1956, 187); // Без чого-небудь. Вироблялись однобічні, професіональні інтереси, поза якими вона почувала себе мухою восени (Коцюб., І, 1955, 312); Об’єднані в профспілку перукарі міста оголосили, що степових героїв вони голитимуть безкоштовно і поза всякою чергою (Гончар, II, 1959. 103).

6. з оруд. в. Уживається при вказуванні на можливість існування чого-небудь при умові, що назване іменником відсутнє, не існує. Згадувалась домівка, згадувалась дружина, згадувалось все те, до болю привабливе, що було можливим тільки поза війною (Гончар, III, 1959, 377).

7. з оруд. в. Уживається при вказуванні на перевищення якої-небудь міри, норми, на вихід за межі чогось, понад щось. Вся біда якраз у тім, що сили не маю робити щось поза службовою працею (Коцюб., III, 1956, 392); — Теж мені гвардієць! За те, що не виручали в біді товариша, майте три наряди поза чергою! (Гончар, III, 1959. 202).

8. з оруд. в. Уживається при вказуванні на те, що дія відбувається всупереч, наперекір тому, що назване іменником, або незалежно від нього. Можу поклястися, що я зовсім не хотів їй зла і все трапилось поза моєю волею (Ю. Янов., II, 1958, 73); Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю. Бо поза всякими програмами й партіями — земля належить до мене (Коцюб., II, 1955, 230).

9. з оруд. в. Уживається при вказуванні на предмет, за межі якого поширюється дія. Хто не знає «Мекки», куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магоме-тову могилу бусурмени з цілого світу?.. Не в одному Гетьманському знають «Мекку», знають її й поза Гетьманським… (Мирний, І, 1949, 205).

10. із знах. в. Уживається при вказуванні на певний час перед чим-небудь. А Федорка всміхнулася радісно. Он поза он те літо вона бачила Василя (Головко, І, 1957, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 778 - 779.

Поза пред. За. Поза гаєм, гаєм, гаєм зелененьким там дівчина брала льон дрібненький. Чуб. V. 447. Скрізь і перед нами і поза нами бреніють жіночі чіпки, чоловічі шапки, дівочі квітчані волошками голови. Г. Барв. 148. Поза очі. За глаза. Се не поза очі люде кажуть, а в вічі. Г. Барв. 426.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 252.