ПОЕЗІЯ

ПОЕ́ЗІЯ, ї, ж.

1. тільки одн. Словесна художня творчість; мистецтво художнього відображення дійсності в словесних образах. Поезія, мистецтво для Пушкіна були перш за все засобом служіння народові (Вісник АН, 5, 1949, 32).

2. Твори, написані віршами, ритмізованою мовою; протилежне проза. В радянській літературі перших років її розвитку взагалі переважає поезія над прозою, а в самій поезії — лірика над епосом (Рад. літ-во, 1, 1958, 121); // Сукупність віршованих творів якого-небудь народу, епохи, суспільної групи і т. ін. Ще задовго до виникнення писемності східнослов’янські племена створили велику та різноманітну усну поезію, джерелом якої була праця (Іст. укр. літ., І, 1954, 27); П. Тичина — краса і гордість нової української поезії (Еллан, II, 1958, 77); // Художня творчість якого-небудь поета, групи поетів з точки зору її особливостей, характерних ознак. Поезія Шевченка глибоко емоційна (Мовозн., VII, 1949, 38); Сповнена нестримної сили, активності, протесту, поезія Лермонтова завжди була близька революційній молоді Росії (Літ. газ., 26.VІІ 1951, 3).

3. Окремий твір, написаний ритмізованою мовою; вірш. В поезіях і поемах Шевченка втілено невичерпні можливості українського художнього слова (Укр. літ. критика.., 1959, 59); — Захочу спочити, то спочивок знаходю [знаходжу] собі в тім, що втішаюся.. музикою, або сам пишу поезії (Крим., А. Лаговський, 1905, 174); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: — Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Рильський, III, 1961, 316).

4. перен. Що-небудь прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву. Я ніби чую, як над цими велетнями витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами, дивились на них, надихались в цих дивних горах духом поезії (Н.-Лев., II, 1956, 399); Людина не живе без поезії, особливо без поезії праці, якій присвячує усе своє життя (Мист., 3, 1967, 27); Поезія танцю; // Взагалі що-небудь таке, що хвилює, діє на уяву. Вона черпала сили у тій покорі, знаходила в ній терпку насолоду, високу поезію (Коцюб., І, 1955, 331); Тоню захоплює оця таємничість, оця.. поезія таємничості, в яку вони поринають (Гончар, Тронка,1963, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 764.

Поезія, зії, ж.

1) Поэзія. (Квітка) постеріг і переняв поезію щоденної сільської мови, як Шевченко поезію народньої пісні. К. (Хата. X.). Народня поезія. К. (Хата. X.).

2) Стихотвореніе. Въ этомъ значеніи имѣетъ мн. ч.: Поезиї Ю. Г. Федьковича (Колом. 1867). Въ этомъ значеніи Ум. Поезійка. Желех. Иногда и въ ед. ч. въ знач. стихотворенія, поэтическія произведенія. Огненная поезія Шевченка. К. Оп. 119. Упала мені в руки поезія якогось пана Щоголева. Зрадів я, її прочитавши… Не багато тих пісень, да чистий же мед, а не перга словесна. К. Хата 2.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 248.

пое́зія— спочатку в усній, а зго­дом в писемній формі — словесна художня творчість; мистецтво ху­дожнього відображення дійсності в словесних образах. Народна пое­зія (жанровий різновид фольклору).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 461.