ПОГУЛЯТИ

ПОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. Походити не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. Раз, в неділю, надвечір, Василина вийшла погуляти (Н.-Лев., II, 1956, 60); З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть (Ю. Янов., II, 1958, 39); * Образно. А вночі, невідомо звідки, взявся мороз, погуляв, подихав і змінив усе довкола (Ряб., Жайворонки, 1957, 195).

2. Весело провести якийсь час; порозважатися, повеселитися. Що там буде — не питаю, А сьогодні погуляю (Олесь, Вибр., 1958, 286): [Катря:] Не сердіться, баришне Таню, що оце я вас запитаю.. Ну, чи ото воно ніколи й не кортить погуляти з паничами? (Вас., III, 1960, 119); * Образно. Час, моя пісне, у світ погуляти, Розправити крильця, пошарпані горем, Час, моя пісне, по волі буяти (Л. Укр., І, 1951, 64); // Бути вільним від роботи, занять і т. ін. якийсь час. Мережаю, вишиваю, У неділю погуляю (Шевч., II, 1963, 59); Закінчивши школу, тижнів зо два погуляли хлопці, та й знову за книжки (Головко, II, 1957, 263); // Будучи неодруженим (неодруженою), безтурботно, весело жити. — Я ж собі ще молода; нехай же я погуляю, як та птичка на волі під небесами літає (Кв.-Осн., II, 1956, 423); Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], «хоч до двадцяти років погуляю!» (Головко, II, 1957, 512); // Будучи вільним, незалежним, поїздити, походити, побачити світ. — Чом не погуляти козакові по світу? Чом не подивитись, як живуть інші язики? (П. Куліш, Вибр., 1969, 91); — Сама винувата, Ганно. — Такі, як ми, завжди винуваті. Зате ж погуляла, ох, погуляла, Вусте! Пів-України на тачанці облітала (Гончар, II, 1959, 258); // наказ. сп. погуля́й (погуля́йте), розм. Почекай, почекайте. Погуляйте трохи, — батько зараз прийде (Сл. Гр.).

3. Провести за випивкою якийсь час: попиячити. — А де ж то хто бачив таке, щоби ріпник, маючи гроші в кишені, не пішов погуляти собі [до шинку]? (Фр., IV, 1950, 17); — Ну, хлопці, — звернувся Палилюлька до своїх охоронців. — Тягніть сюди і печене, і варене. Ще погуляємо сьогодні вволю! (Стельмах, II, 1962, 88).

4. Те саме, що погра́ти 2. У неділю, в усяке свято їм [дітям] краще було: мати не ходила на роботу, можна було влізти у її латані чоботи,.. і хоч трудно, а все-таки можна було погуляти коло хатки (Вовчок, І, 1955, 290); Він був парубок веселий: йому б у карти погуляти, з дівчатами поспівати (Григ., Вибр., 1959, 149).

5. Не бути в ужитку якийсь час (про різні предмети, знаряддя, землю і т. ін.). — Як буде зупинка, Маковею, то ми [бійці] сядемо вечеряти, а твоя ложка хай трохи погуляє… Насамперед поведеш коня до ветлазарету… (Гончар, III, 1959, 304).

6. перен. Воювати, бути у воєнному поході якийсь час. — Благослови, отамане, Байдаки спускати, Та за Тендер погуляти, Турка пошукати (Шевч., II, 1963, 339); — Стояв поряд генерал. Нахилився до мене і каже: — Правда, солдате, Волга широка. Та не журись, скоро погуляємо і на Дніпрі, і за Дніпром (Жур., Дорога.., 1948, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 728.

Погуляти, ля́ю, єш, гл.

1) Погулять. Вибігла за город погуляти. Рудч. Ск. І. Кличе мати вечеряти, галушки простигли. «Стривай, мати, погуляю, женишки настигли». Чуб. Т. 10.

2) Побыть, пробыть. Мет. 45. Погуляла дівчиною років зо три. МВ. І. 7.

3) Побыть въ гостяхъ, побыть у кого либо. Пустіть мене, серце, до батька до вашого, піду, погуляю, а то будуть гніваться: як же так можна не пійти?»… Пішла; гуляла там, гуляла, і їла, і пила. Рудч. Ск. І. 82. Отсюда: погуляй, погуляйте употребляется въ смыслѣ подожди, подождите. Погуляйте трохи, — батько зараз прийде. Борз. у.

4) Побыть, пробыть безъ дѣла, незанятымъ. Погуляв днів зо три — нудно без роботи. Годів зо два погуляла та нива неорана.

5) Поиграть. Погуляли в карти.

6) Погулять, покутить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 237.