ПОВСИХАТИ

ПОВСИХА́ТИ, а́є, док.

1. Усохнути (про все або багато чого-небудь). Аж страх погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати (Шевч., І, 1963, 131); Дивні заморські яблуні, кримські груші повимерзали, повсихали (Мирний, IV, 1955, 16); // перен., розм. Втратити здатність рухатися, діяти (про частини тіла). — Хіба б мені руки повсихали, щоб я не витягла тебе за коси.. з моєї хати! (Коцюб., І, 1955, 64); А до оченашу чи богородиці [назви молитов] то й язики зараз повсихали [у онуків] (Дн. Чайка, Тв., 1960, 110).

Бода́й (хай, неха́й) ру́ки (но́ги, язики́) повсиха́ють; Бода́й [би] (хай би, неха́й би, щоб) ру́ки (но́ги, язики́) повсиха́ли; Ру́ки (но́ги, язики́) б повсиха́ли кому, лайл. — те саме, що Відсо́хли б (хай відсо́хнуть) ру́ки (всім або багатьом) (див. відсиха́ти). — Хай повсихають ноги тому, хто переступить межу (Смолич, І, 1958, 54); — Куди ти, бодай би тобі ноги повсихали (Довж., Зач. Десна, 1957, 465).

2. Висохнути (про водоймища). Були ставки, — повсихали (Чуб.,V, 1874, 540).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 693.

Повсихати, хаємо, єте, гл. Усохнуть (во множествѣ). Як з тобою спізнавались, сухі дуби розвивались, як любитись перестали, однолітки повсихали. Чуб. V. 62. Були річки, — повтікали, були ставки, — повсихали. Чуб. V. 540.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 227.