ПОВИВАЧ

ПОВИ́ВАЧ, а, ч. Довгий вузький шматок тканини для сповивання немовляти. — Гу-гу… — загуде манесенька Галя, силкуючись ухопити випростаними з повивача рученятами краєчок червоної хустки, що висить на колисці (Л. Янов., І, 1959, 282); // Взагалі яка-небудь довга вузька смужка тканини, бинт і т. ін. для повивання, замотування кого-, чого-небудь. — А тепер порохом та землею забивай мерщій виразку та замотуй тугіше повивачем (Стар., Облога.., 1961, 51); Міцні повивачі тримали цупко, і.. Ольга знесилено склепила очі (Кач., II, 1958, 12); *У порівн. Як почне, бувало [баба], його умовляти, — та словом, як повивачем, зів’є… (Мирний, II, 1954, 52).

◊ Полоска́ти пови́вач, етн. — пити могорич після хрестин. Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав їх кум у шинок полоскати повивач після похрестин (Н.-Лев., II, 1956, 373).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 649.

Повивач, ча, м. Свивальникъ. Мил. 29. Там Пречиста сина купала, а скупавши повивачем сповила. ХС. VII. 444.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 211.

повива́ч: полоска́ти повива́ч — народний обряд — пити могорич на другий день після хрестин; див. ще похре́стини.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 459.