ПОБЛІДНУТИ

ПОБЛІ́ДНУТИ, ну, неш, док.

1. Стати блідим, блідішим. Його губенята поблідли, очі витріщилися (Фр., IV, 1950, 30); Федот поблід, міцно схопив Прокопа за руку (Тют., Вир, 1964, 236).

Поблі́днути, як кре́йда (полотно́, стіна́ і т. ін.) — стати, зробитися дуже блідим; дуже збліднути. Василь Семенович поблід, як крейда (Мирний, І, 1949, 303); — Ти поблідла, як полотно (Л. Укр., III, 1952, 685); Він так і стрепенувся, поблід, як стіна (Кв.-Осн., II, 1956, 356).

2. тільки 3 ос. Втратити яскравість забарвлення; потьмяніти, поблякнути. [Олеся:] Пташки в саду вже не щебечуть, лист на дереві поблід (Кроп., II, 1958, 331); Вітер ущух, погасли привітнії зорі, поблідла блакить нічна (Дн. Чайка, Тв., 1960, 205); Сніг лежить золотими буграми, Білі зорі і місяць поблід (Мас., Побратими, 1950, 130).

3. тільки 3 ос., перен. Втратити яскравість, виразність. Однак надія на панство [у Семена] трохи поблідла, а охота до вчиття й геть-то зменшилась (Коцюб., І, 1955, 101); Поблідли давні ідеали, Розвіялись чарівні сни! (Фр., X, 1954, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 620.

Побліднути, ну, неш, гл. Поблѣднѣть. Ой ти ж моя головонько бідна, чогось моя миленька поблідла. Мет. 271. Вжахнулись і поблідли на виду. К. ЧР. 325.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 204.