ПЕРЕПУСКАТИ

ПЕРЕПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.

1. Переміщати з одного місця на інше. Піймавши сонечко [комашку], перепускають [діти] його з руки на руку (Номис, 1864, № 337); // Пропускати через що-небудь або через себе. Кожний дорослий молюск — беззубка, перлівниця за добу перепускає через себе до 40 літрів води, сприяючи очистці води й осіданню мулу (Наука.., 7, 1961, 51); Перепустити через фільтр; // перев. у сполуч. із сл. рука, перен. Збувати, продавати і т. ін. що-небудь. — Стільки золота перепустив [старий] через свої руки, що тобі і не присниться… І все прогуляв. До золотничка (Донч., III, 1956, 54); // перев. у сполуч із сл. вухо, перен. Сприймати (чутки, розмови і т. ін.). А Потакайлові — слова Встигай перепускати. Для того в нього й голова, Немов гарбуз плескатий (Біл., Зигзаг, 1956, 18).

2. Обслуговувати певну кількість кого-небудь. Арештанти гомоніли між собою про те, куди їх женуть. Думали, що в Тобольськ або в Тюмень, там є пересильні тюрми, через них перепускають усіх каторжан (Донч., III, 1956, 41).

3. розм. Випивати певну кількість спиртного. Перепустити по чарці.

4. діал. Давати можливість кому-небудь пройти або проїхали, пропускати когось. — Як утікати? Адже ж варта не спить. — Варта перепустить тебе: .. переберись у мою одіж (Фр., VI, 1951, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 263.

Перепускати, ка́ю, єш, сов. в. перепустити, пущу, стиш, гл.

1) Пропускать, пропустить.

2) — через що. Перегонять, перегнать, просѣять, профильтровать.

3) Уступать, уступить. Кожне було скоріше своє перепустить, ніж попустить із хазяйського. Сим. 206.

4) Уступать, уступить очередь. А там завізно було, повен млин натаскали, черга йому прийшлася б аж через тиждень. Дай, — каже, — збрешу, що в мене батько на лаві лежить, то перепустять. Грин. II. 296.

5) Чрезъ мѣру передерживать, передержать при какой либо работѣ, напр. перемочить, пережечь и пр. Вас. 200.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 134.