ПЕРЕПЛУТУВАТИ

ПЕРЕПЛУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Безладно переплітати що-небудь; заплутувати все, багато чого-небудь або обвивати, обгортати щось чимось. Улас.. переплутав дві вірьовки шнурками, неначе щаблями, так що з двох вірьовок вийшла ніби драбина (Н.-Лев., III, 1956, 300).

2. Порушувати попередній порядок; приводити у безлад, перемішувати. Люди снуються туди і сюди — хто знає, куди й для чого, а все це разом подібне до театру маріонеток, в якому режисер переплутав порядок п’єси (Коцюб., II, 1955, 413).

Переплу́тати все [на сві́ті] — порушити порядок, внести плутанину. — Почекайте, почекайте! — сказав полковник Крічфалуші. — Так ми переплутаємо все на світі (Скл., Карпати, II, 1954, 223).

◊ Переплу́тувати (переплу́тати) [всі] ка́рти кому, чиї — розладнувати, сплутувати чиї-небудь плани, наміри. Козацька тактика переплутувала йому всі карти (Тулуб, Людолови, II, 1957, 504).

3. також без додатка. Приймати одне за інше, плутати що-небудь із чимось іншим. Боявся [Янек] роздратувати козаків і що-небудь переплутати з того, що так старанно тлумачив йому.. Маєвський (Тулуб, Людолови, І, 1957, 45); — Хто там? — почувся хрипкий чоловічий голос. — Пробачте, — тихо сказав Олександр, — напевне, чергова переплутала… Ви не знаєте випадково, у якій кімнаті зупинилась Крайниченко? (Зар., На.. світі, 1967, 210); Блаженко переплутав це слово з "тешік" (будь ласка), яке він знав (Гончар, III, 1959, 144).

◊ Переплу́тати пра́ведне з грі́шним — змішати, сплутати все, хороше і погане, протилежне. Уранці жахлива новина: нашу родину виселяють із села. Сказився, мовляв, старий, переплутав праведне з грішним. Замість дробовиком бекасів по болоті ганяти, почав угодників глушити в хаті (Ковінька, Кутя.., 1960, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 255.

Переплутувати, тую, єш, сов. в. переплутати, таю, єш, гл. Перепутывать, перепутать; оплесть, переплесть.

2) Спутывать, спутать, перемѣшать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 132.