ПЕРЕПИНЯТИ

ПЕРЕПИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПЕРЕПИНИ́ТИ, пиню́, пи́ниш, док., перех.

1. також без додатка. Затримувати, зупиняти кого-, що-небудь на дорозі, виходячи, вибігаючи назустріч або перетинаючи шлях. Наш салдат [солдат] стоїть, ні зачіпляє, ні перепиняє і нічим її не займає! (Кв.-Осн., II, 1956, 18); Зіскочивши з трамваю, швидко побігла [дівчина] до тролейбуса, ніби за нею хтось гнався чи хотів перепинити (Собко, Стадіон, 1954, 314); Звідкілясь із’явився човник, а в човникові сидів парубчак. Йому неодмінно випадало пропливти коло дівчат. Жартухи [жартунки] заздалегідь змовилися перепинити [човник] (Крим., Вибр., 1965, 357); Недалеко свого подвір’я, за п’ять-шість хат, Рудик перепинив коні: назустріч йому переходив дорогу Оксентій Кашуба (Кос., Новели, 1962, 138); // перев. із сл. путь, дорога, шлях і т. ін. Ставати на заваді; протидіяти, заважати під час руху. А бурі нам не перепинять путь (Забашта, Квіт.., 1960, 147); // Перегороджувати що-небудь природною чи зведеною людьми перепоною, стримуючи рух, течію, пересування і т. ін. Високий стальний каркас, спущений в пази биків і заложений бетонними плитами, перепиняв тепер Дніпрові доступ у проміжок [греблі] (Коцюба, Нові береги, 1959, 407); * Образно. Видно було, що йому все до вподоби — і степ, з його широчиною, і цей застиглий ставок у глибокій балці, і ліс, що стіною піднявся на обрії, перепиняючи нестримний розбіг полів (Жур., Опов., 1956, 33).

2. перен. Перешкоджати певній дії, ходу, розвитку чого-небудь. Його мислі перепинив рішучий стук у двері (Коцюба, Нові береги, 1959, 187); Він хотів узяти одне зернятко на зуб, та Яремченко перепинив цей намір зляканим окриком: — Що ви робите! Кожна зернина іде на вагу золота. Це новий сорт (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 6).

3. також без додатка. Перебивати, переривати бесіду, мову, розповідь, не давати говорити. — Ну, та не перепиняйте парубкові, — хай каже! — Кажи! Кажи! — вдалися знов до Андрія (Гр., II, 1963, 148); — Говоріть ви своє! — перепиняє сусідка, і голос її дрижить. — Ви думаєте, що то так, як в старому краю? (Ірчан, II, 1958, 115); Тут саме нашу цікаву розмову перепинила Параска, що вскочила до нас у хату (Мирний, IV, 1955, 365); — Не те, зовсім не те! — перепинив Петро Іванович річ лікаря (Л. Янов., І, 1959, 104); // безос. Ту ж мить їй стиснуло горло, перепинило мову, і вона як стояла, так і впала на землю і, притиснувши руки до грудей, заридала тяжко… (Гр., II, 1963, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 247.

Перепиняти, ня́ю, єш, сов. в. перепини́ти, ню́, ниш, гл.

1) Преграждать, преградить. Яр нам перепинив дорогу. Харьк. Стережися, щоб вона тобі не перепинила дороги до царства небесного. Кв.

2) О рѣчи: перебивать, перебить, прерывать, прервать. Не перепиняй мене, а то й казати не буду. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 130.