ПЕРЕМІРЮВАТИ

ПЕРЕМІ́РЮВАТИ, юю, юєш і ПЕРЕМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПЕРЕМІ́РЯТИ, яю, яєш і рідше ПЕРЕМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Вимірюючи, міряючи, визначати кількість чого-небудь. — А тепер мені ніколи: треба бігти у льох та пособити доньці сир покришками переміряти (Л. Янов., І, 1959, 214); Змолотив Хома жито, перемі́ряв та й зажурився (Коцюб., І, 1955, 87); — А потім, як уже скінчилося все, навмисне ступнями перемірили: дванадцять кроків неповних було від того танка (Головко, І, 1957, 290); // чим, а також у сполуч. із. сл. крок, нога і т. ін., перен. Долати великий простір. — Скачи, скачи, волоцюго, переміряєш голими п’ятами світ, то знатимеш, який він широкий! (Гончар, III, 1959, 452); Хоч крок людський І як дрібний, він перемірить ним Весь круг землі (Фр., X, 1954, 374).

2. Міряти ще раз, повторно або заново, по-іншому. — І що тільки робиш поночі? — Мирон підходить до Мар’яна.. — Невже і ти переміряєш панську землю? (Стельмах, І, 1962, 376); Скинула я пояс, переміряла свою різу — моя різа (Н.-Лев., II, 1956, 7); // перен. Ходити багато разів тим самим шляхом (дорогою, стежкою і т. ін.). Я відвернувся від неї й почав, як перше, перемірювати кімнату (Коб., III, 1956, 214); Знайомий той шлях Христі, добре знайомий. По йому бігали її малі ноги, вона і переміряла його ще дівкою, швендяючи із села у місто, з міста додому (Мирний, III, 1954, 334).

3. Міряти, приміряти все, багато чого-небудь або на всіх чи на багатьох. — Не везе мені, Василю. Не щастить, хоч плач. Сто ніг переміряв, ні на одну не прийшовся черевик (Донч., VI, 1957, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 227.