ПЕРЕКУШУВАТИ

ПЕРЕКУ́ШУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ПЕРЕКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех. Кусаючи, розділяти на дві частини. В темних корчах, у лісочку, навзнак лежала Срібнарчучка; перекушувала й випльовувала стебельця фої [хвої] (Хотк., II, 1966, 188); Обходився [Валентин] без інструмента, здавалось би необхідного, — загинав, що треба, руками, перекушував зубами, шліфував об штани (Гончар, IV, 1960, 82); [Василь:] Домахо! Бачиш оцю соломинку? От взяв у зуби, перекусив надвоє… Отак і ми тепер з тобою!.. (Кроп., II, 1958, 130); Дмитро зірвав суху жилаву стеблину, перекусив міцними зубами (Стельмах, На.. землі, 1949, 328); // Прокушувати наскрізь. Він [собака] зовсім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло (Коцюб., II, 1955, 226).

ПЕРЕКУ́ШУВАТИ², ую, уєш, недок., ПЕРЕКУСИ́ТИ, ушу, у́сиш, док., перех. і неперех., розм., що, чого і без додатка. Їсти нашвидкуруч, небагато. Токарі не ходили іноді й на обід. Тут, у цеху, й перекушували, як на жнивах (Автом., Щастя.., 1959, 171); Перекусить би чого. Вломив [Кирило] хліба — чого ж би до хліба? (Тесл., З книги життя, 1949, 29); Василько подався в село до Струка, а вуйко Баклай зайшов до хати щось перекусити (Турч., Зорі.., 1950, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 210.

Перекушувати, шую, єш, сов. в. перекуси́ти, шу́, сиш, гл.

1) Перекусывать, перекусить. Перекуси, та батькові даси. Ном. № 11976. Заєць зараз до його та й шовк перекусив. Рудч. Ск. II. 70.

2) Закусывать, закусить на скоро. Ви, люде добрі, з дороги — голодні певно, — чи не перекусили б чого хоч трохи. Грин. II. 274.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 123.