ПЕРЕКИНЧИК

ПЕРЕКИ́НЧИК, а, ч.

1. розм. Той, хто перейшов на бік ворога; зрадник. — Та не знав ніхто ради на се, Не придумав підмоги, Тілько ти, перекинчик, упав Фараону під ноги (Фр., XII, 1953, 499); — Хлопці, гайдамака! — скрикнув [червоноармієць] радісно. Йому сказали взяти перекинчика на мушку (Кач., II, 1958, 392).

2. зневажл., жарт. Той, хто відмовився від своїх переконань, поглядів, від колишніх друзів. — Навіть не похвалите мене за те, що я стала перекинчиком, аби з’єднати собі ваше серце? (Март., Тв., 1954, 270); — А цей закон вигадав не якийсь царський урядовець, а встановила його наша козацька громада, освятило його все військове товариство. І той, хто порушує цей закон, є зрадник і перекинчик (Добр., Очак. розмир, 1965, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 195.

Перекинчик, ка, м. Перебѣжчикъ, отступникъ, ренегатъ. Нині гордиш словом і віров моєю… Перекинчик з тебе, не мож тя любити. Гол. III. 454.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 121.