ПАХНУТИ

ПА́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. пах, ла, ло і па́хнув, нула, ло; недок.

1. чим і без додатка. Видавати, виділяти який-небудь запах. Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева, солома, і навіть старий півзотлілий пліт з перелазом хотів, здавалося, усміхнутись запахом (Хотк., І, 1966, 130); Сад шумить… Вікно моє розкрите… Пахнуть медом яблуні в цвіту (Сос., І, 1957, 217); // безос. Над Ташанню пахло вербовими кладками (Тют., Вир, 1964, 374); // перен. Нагадувати про кого-, що-небудь; нагадавши про себе, приваблювати. — Змалечку дуже любив.. сіно робити [косити], і тепер мені та робота аж пахне (Фр., IV, 1950, 501); Шумлять, як в дитинстві, тополі, І пахне дитинством земля (Нагн., Вибр., 1950, 51).

2. чим, перен., розм. Виявляти ознаки, прикмети наявності або наближення чого-небудь. — Хата пусткою пахне, німі стіни холодні мовчать (Барв., Опов.., 1902, 127); Була весна 1850 року. Місяць березень проспівав свою пісню в степах. Скрізь пахло відновленням (Рибак, Помилка.., 1956, 311); // безос. Воно-то правда, та брехнею дуже пахне (Номис, 1864, № 6837); // Ставати близьким до здійснення; наближатися (про подорож, мандрівку і т. ін.). — Та вже весна, та вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козакові — Мандрівочка пахне (Манж., Тв., 1955, 111); Мандрівка пахне, аж серце п’яне! (Рильський, І, 1956, 269).

3. чим, перен., розм. Містити в собі можливість, загрозу спричинитися до чого-небудь, закінчитися чимсь (звичайно неприємним, небезпечним). [Юлія:] Чую вже, що та похвала для Омелька не добром пахне (Фр., IX, 1952, 192); Коли до змагань залишається тиждень, Круглов розумів, що справа пахне скандалом (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 83).

◊ Па́хне по́рохом — наближається, загрожує війна. В повітрі пахне реакцією, а значить, і порохом (Коцюб., III, 1956, 285); Па́хне сма́леним (сма́женим, тютюно́м) — загрожує небезпека, загибель і т. ін. або передбачаються неприємності. Досвідчений розвідник одразу збагнув, що в повітрі пахне смаленим (Стельмах, II, 1962, 355); — До нашої Олі вже журналісти підходять, — сказала вона Волошиній. — Ці одразу чують, де пахне смаженим (Собко, Стадіон, 1954, 15).

ПАХНУ́ТИ, не́, док., розм. Повіяти, донестися або обдати, охопити (про вітер, запах, тепло, холод і т. ін.). Свіжий вітрець пахнув йому в гаряче лице (Мирний, II, 1954, 203); Передранкова вогкість пахнула мені назустріч, коли я розчинив двері надвір (Смолич, День.., 1950, 151); // безос., чим, перен. Ви́кликати в кого-небудь відчуття свіжості, яких-небудь пахощів і т. ін. Від картини пахнуло на неї духом весняної, вогкої, щойно розмерзлої землі… (Коз., Сальвія, 1959, 144); // безос., чим, перен. Передатися кому-небудь, поширитися на когось (про почуття, настрої, який-небудь стан і т. ін.). Давня Катря. Огнем да полум’ям од неї пахнуло — як колись (Вовчок, І, 1955, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 100 - 101.

Пахнути, ну, неш, гл. Пахнуть, издавать запахъ. Пахне бузком, конвалією. Стор. МПр. 80. Щоб твій и дух не пах! Чтобъ тебя здѣсь не было. Ном. № 5142. Гарбузом пахне. Будетъ отказъ на сватовство. І багата, і хороша, хто погляне, — ахне. Пішов би я сватати, та, гарбузом пахне. Чуб. V. 37. Доріженька пахне. Предстоитъ въ скоромъ времени дорога. Дощик крапле, чумаченькам дороженька пахне. Чуб. V. 1029. Пахне землею (від кого). Уже умираетъ. Од неї пахне вже землею, уже й мене не пізнає. Я до попа та до сусіди: привів попа, та не застав — вона вже вмерла. Шевч. 401.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 103.