ПАСКУДНИЙ

ПАСКУ́ДНИЙ, а, е, розм.

1. Вимазаний, заповнений і т. ін. якимсь брудом; забруднений.

2. Позбавлений моральної чистоти; нецнотливий, недоброчесннй. — Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, — думала Онися (Н.-Лев., III, 1956, 150); На площі Лорето.. висіли головами вниз проклятий дуче і його паскудна коханка (Загреб., Європа. Захід, 1961, 72); // Належний морально нечистій людині. Її чиста душа не могла примиритися з мерзотністю тіуна. До неї він простяг свої паскудні пазури, хотів збезчестити (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 37); // Який має непристойний зміст (про слово, вираз і т. ін.). [Зінько:] Де це ти таку паскудну пісню переняла? (Кроп., II, 1958, 217); Батюшка нахиляється до Василенка і тихо, щоб ніхто не почув, обзиває його паскудним словом (Стельмах, II, 1962, 295).

3. перен. Пов’язаний із шахрайством. — Я покликався на дурних свідків, що замість очистити мене, заплутали мене ще в дві інші паскудні справи (Фр., VI, 1951, 188).

4. перен. Про особу або предмет, які в чиїх-небудь очах не мають ніякої вартості; нікчемний. Жах, що якийсь паскудний папірець бере владу над нашим життям, нашим правом на щастя, а ми — мовчки погоджуємося з цим (Вільде, Сестри.., 1958, 542); П’янюга, не так давно паскудний митник, вважає себе господарем княжого добра (Міщ., Сіверяни, 1961, 141).

5. перен., лайл. Який викликає огиду. Ось де ти, паскудна задрипанко, гостюєш! (Л. Янов., І, 1959, 327); — Що ви робите, розбишаки? Навіщо знущаєтеся з малого хлопця, паскудні боягузи? (Смолич, І, 1958, 53).

6. перен. Негарний, непривабливий через зовнішні дефекти. [Микита:] Нехай би я був паскудний на вроду або ж злодій чи шибеник… Чому ж Одарка не хоче мене любить? (Кроп., І, 1958, 77); Була [удовиця] на диво паскудна: як виглядала у вікно, то потім три дні собаки на те вікно гавкали (Хотк., II, 1966, 161); // З поганими смаковими якостями; дуже несмачний. — Який паскудний огірок! Я зроду таких поганих огірків не їла (Н.-Лев., III, 1956, 96); Кривдять нас дозорці, дають нам паскудну страву (Фр., III, 1950, 188).

7. перен. Чим-небудь зіпсований, поганий, мерзенний, гидкий. — От і зрозумій цих дівчат, — гірко думав Тимко. — .. Напевно, вони тільки для того й народжені на світ божий, щоб свій характер паскудний показувати (Тют., Вир, 1964, 186); Такого паскудного настрою у Петька Хоменка вже давно не було (Трубл., І, 1955, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 87.

Паскудний, а, е. Мерзкій. До якого зухвальства дійшло паскудне хлопство. Стор. МПр. 100.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 100.