ПАНОТЕЦЬ

ПАНОТЕ́ЦЬ, тця́, ч., заст.

1. Батько стосовно до своїх дітей. — Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — Так панотець казав своїй дитині (Г.-Арт., Байки.., 1958, 78); Жив тоді у нас старий дід, батьків панотець (Морд., І, 1958, 41).

2. церк. Священик, піп. Не торгувались з старостами, Як те бува з багатирями; Не торгувавсь і панотець (На диво людям та на чудо), За три копи звінчав у будень (Шевч., II, 1963, 269); Панотець повчає любити навіть своїх ворогів і останнім ділитися з людьми, а коли малим Назар Булат заліз у сад до попа і його там спіймали, то трохи не повідбивали печінок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 15).

3. Ввічлива форма звертання до старих поважних чоловіків. — А котра то канарейка защебетала? — шукаючи очима винувату, пита Колісник. — Се я, панотче, кажу, — сміло виступила вперед ще молода молодиця (Мирний, III, 1954, 308); [Матрона (до старого патриція):] Подивись лишень, панотче, — се що за знак? Плебеї всі стоять і ні один не йде прощаться з ними, а тільки Люцій підійшов близенько до варвара… (Л. Укр., II, 1951, 538).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 48.

Панотець, тця́, м.

1) Отецъ. Подивітеся, паниченьки, які в мене черевиченьки; отсе мені панотець покупив, щоб хороший молодець полюбив. Н. п.

2) Священникъ. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у манастир. Стор.

2) Хозяинъ, господинъ, сударь, титулъ старыхъ уважаемыхъ людей. Ум. Панотченько. Маркев. 102.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 93.

паноте́ць —

1) стара пошанна на­зва батька стосовно своїх дітей. — Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! — Так панотець казав своїй дитині (П. Гулак-Артемовський); Отсе мені панотець накупив, щоб хоро­ший молодець полюбив (пісня);

2) священик, піп; див. ще оте́ць 4. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у монас­тир (О. Стороженко);

3) ввічлива форма звертання до поважних чо­ловіків старшого віку, взагалі ша­нованих осіб.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 432.