ПАЙ

ПАЙ, па́ю, ч.

1. Частка, яка вноситься в капітал якого-небудь товариства (кооперативного, акціонерного і т. ін.) кожним його членом або дістається кожному при його розподілі. Акціонерне (пайове) товариство є юридичною особою, що діє на підставі окремого статуту з статутним (основним) капіталом, розподіленим на певне число частин (акцій, паїв) (Цив. кодекс УРСР, 1950, 59).

2. Частка, яку вносить у що-небудь спільне окремий учасник або яка припадає на кого-небудь. Незабаром з’ясувалося, що далеко не кожен з криничан спроможеться внести на човна свій пай (Гончар, І, 1959, 9); Аби ж то пощастило йому мати хоч половину дідизни. А то через рік-два доведеться її шматувати аж на чотири паї (Стельмах, І, 1962, 95); // рідко. Частина їжі, виділена кому-небудь, або трапеза, за якою їжу поділено на частини. Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся богу… (Шевч., II, 1963, 38).

3. Життєві умови, обставини і т. ін., в які потрапляє хто-небудь; чиясь доля. Такий вже, видно, пай мені судився! (Фр., XIII, 1954, 34); // діал. Щастя, талан. Куди не кидавсь, так ні: нема паю (Сл. Гр.).

◊ На свій пай, діал. — також. От Маруся трошки і зрадувалась, що, може, Олена зна того парубка, що їй так у душу запав, бо й вона на свій пай думала, що вже краще її парубка і на світі нема.. От і давай про нього випитувать (Кв.-Осн., II, 1956, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 16.

Пай, паю, м.

1) Пай, доля, часть. Вилітайте, сірі птахи, на базарь до паю. Шевч.

2) Счастье, удача. Куди не кидать, так ні: нема паю. Лебед. у. Ум. Пайок. Котл. Ен. V. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 87.