ОЧЕРЕТ

ОЧЕРЕ́Т, у, ч. (Рhrаgтіtеs). Багаторічна водяна або болотна трав’яниста рослина родини злакових з високим стеблом і розлогою пірамідальною волоттю. Отже, вони вже й під Хмарищем.. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами й очеретами (П. Куліш, Вибр., 1969, 49); Сула вилася нанизу срібною стрічкою по зелених лугах, по сіножатях, по густих очеретах (Н.-Лев., VII, 1966, 20); Шаланда пройшла поза купою очерету й випливла на Кардашинський лиман (Ю. Янов., II, 1958, 198); // збірн. Стебла цієї рослини. Тоненькі, штучно виплетені з очерету тини відділяли Замфірів виноградник від сусідніх (Коцюб., І, 1955, 189); В кожному садку біліла хата, вкрита гонтом або очеретом (Панч, Гомон. Україна, 1954, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 831.

Очерет, ту, м. Камышъ. Бодай тая річка очеретом заросла. Чуб. III. 123. Чорт сидить в очереті та полохає жабів. Чуб. І. 106. Ум. Очерете́ць.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 81.

очере́т — багаторічна водяна або болотна трав’яниста рослина ро­дини злакових із високим стеблом і розлогою пірамідальною волот­тю, а також стебла цієї росли­ни (стебло очерету — очерети́на, зменшено-пестливе — очерети́н­ка), рослина опоетизована, казко­ва; за повір’ями, очерет належить чортам, де вони проживають, бо росте на болотах; тому дорога до пекла заросла очеретами; у жартів­ливих народних піснях очерет з осоко́ю (див.) утворюють подруж­ню двоїстість; верхівка очерету по­рівнюється з дідовою бородою, звідки й загадка про очерет: «Си­дить дід над водою, трусить бородою». Ой сухий очерет та лепехуватий: Чи ти ж мене не пізнав таприбрехуватий? (пісня); Бодай тая річка очеретом заросла (П. Чубинський); Щоб тебе очеретиною зміряли (побажання смерті — від ста­рого звичаю міряти покійника очеретиною).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 426-427.