ОТАКИЙ

ОТАКИ́Й, а́, е́, займ., розм. 1. вказ. Ось такий; уживається при узагальненому вказуванні на якості, властивості і т. ін. того, про що йде мова. І ці недоговорені фрази, і сховані погляди недовірчивості, і ці вічні, вічні, вічні підозріння — о боже!..Ліпше відразу гострий ніж у серце, ніж отаке життя (Хотк., II, 1966, 268); Лице зморщене, сині губи, сухі руки, сивий волос — отака баба (Стеф., І, 1949, 96); Зоряна місячна ніч. Мчить поїзд. В розчинених вікнах вагонів — силуети пасажирів: не спиться їм в отаку ніч (Головко, І, 1957, 473); // Уживається у значенні схожий, подібний. — Дивися, дитино, оце козаки (Ніби мені каже), на всій Україні Високі могили. Дивися, дитино, Усі ті могили, усі отакі (Шевч., II, 1963, 255); — Ох, мамо, купи мені отаку хустку! Ох, от цю! Цю! Цю рябеньку, славненьку! (Вовчок, І, 1955, 304); — Чи чув ти, як гарно між вербами співав соловейко? Отакий голос був в неї (Н.-Лев., І, 1956, 61); // Уживається як співвідносне слово в складнопідрядному реченні. Чи коли й був отакий наїзд у Щербанівці, як під оцей ярмарок (Головко, II, 1957, 183); — Отака я господиня, що й про гостю не подбала (Тют., Вир, 1964, 508); // Уживається як узагальнююче слово, що передує якомусь повідомленню. Отакі наші вжитки: ні кожуха, ні свитки (Укр.. присл.., 1963, 51); Там могили з буйним вітром В степу розмовляють, Розмовляють сумуючи, Отака їх мова: — Було колись — минулося, Не вернеться знову (Шевч., І, 1963, 68); // Уживається при вказуванні на певне число, кількість без точного його визначення. Прийшла з РВК до сільради оповістка, що в неділю отакого числа в селі Щербанівці виїзна сесія губсуду буде розглядати справу "Матюшиної банди" (Головко, II, 1957, 183); // у знач. виг. отако́ї. Уживається при вираженні здивування, незадоволення чим-небудь і т. ін. — Мироне, вставай вечеряти! — Я не хочу, — озвався той з-під сіряка й закашлявсь. — Отакої! Вставай — вареники гарячі (Головко, І, 1957, 137); — Куди ж писати? — Отакої! Не знає куди!.. Адреса відома (Гончар, ІІ,1959, 51).

Заспіва́ти отако́ї — заговорити про щось зовсім інше, протилежне тому, що говорилося раніше. Іван Антонович слухав Хомині скарги і диву давався: хто це говорить? Той Хома, який, бувши рядовим, видирав своє право зубами? ..І ось тепер, ставши начальником, він раптом заспівав отакої… (Гончар, III, 1959, 310); Отака́ лови́ся — уживається при вираженні здивування, невдоволення чим-небудь і т. ін. — Отака ловись! — каже голова. — Був Чіпка, а став — Никифор Іванович… Що то значить — гроші!! (Мирний, II, 1954, 267); Отаке́ й отаке́ (таке́) — уживається як узагальнена формула переказу замість конкретного викладу чого-небудь. — Свириде-голубе!..лети за дідом… Скажи йому: нещастя отаке й таке! (Мирний, І, 1954, 264).

2. вказ. Уживається перед іменниками у знач. великий, дуже великий (супроводжується жестом, що вказує на величину, розмір). — Отакий бузівок, а грається з пісочком! — докірливо казав батько (Багмут, Опов., 1959, 3); — Ноги порепалися. Кривавицею зашерхли. Отака борода (Жур., Дорога.., 1948, 12).

3. у знач. ім. отаке́, ко́го, с. Те, що привертає до себе увагу своєю незвичайністю. — А що ж мати?.. — Потім уже я почула, що проміняв її пан другому за собаку. Отаке з людьми робили! (Мирний, III, 1954, 165); — І ти скажи. Отаке зчинилось було, а ми собі в казармі, як на хуторі, ні сном ні духом, — хропимо (Головко, II, 1957, 610); — Ні, ти звільни мене від завгоспа, бо не видержу я: печінка розірветься, на отаке дивлячись (Тют., Вир, 1964, 34); // у сполуч. з част. то. Уживається в підсумковому повідомленні про що-небудь дуже важливе, незвичайне. — Отаке-то вчинилося! Недаром сонце всі оці дні такі стовпи ставило, — мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи (Мирний, IV, 1955, 306); — Кошовий піде з одною половиною за татарами, а друга половина хай обере собі наказного отамана, от хоч, приміром, полковника Бульбу Тараса.. Отаке-то (Довж., І, 1958, 255).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 800.

Отакий, а́, е́ = Оттакий. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 74.