ОСТЕНЬ

О́СТЕНЬ, я, ч. Риболовецьке знаряддя, схоже на вила, з зазубреними ріжками для утримування настромленої риби. Відомі остені, за допомогою яких вбивали велику рибу. Остені мали один, два і три зубці (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 412).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 785.

Остень, ня, м. = Ості. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 71.

о́стень = ост = ость = спі́са —

1)риболовецьке знаряддя, схоже на вила, з зазубреними ріжкамидля утримання настромленої риби.Б’ються соцькі й розсильнії, Б’ються й рибаки, Водять шнури крайпролому, Ості і гаки (С. Руданський); І от прямує він, узявши гострі ості, На став (М. Рильський);

2)тільки ост, ость див. остю́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 424.