ОСМІЛЮВАТИСЯ

ОСМІ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ОСМІЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ОСМІ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док. Набиратися сміливості, рішучості зробити що-небудь. Вони рідко коли осмілювалися зиркнути на мене (Фр., II, 1950, 19); — А якого гаспида ти там стогнеш? — пита його Настуся, дивуючись, що її дурень та осміляється без спросу лізти на піч (Кв.-Осн., II, 1956, 474); Дуже розсердилася сім’я на сина, що осмілився на свавільство таке, нікого не спитався, розпорядився грішми (Горд., II, 1959, 186).

Осмі́лююсь (осміля́юсь, осмі́люсь) запита́ти (пригада́ти, довести́ і т. ін.) — застаріла формула звертання до сановної особи, що вживалася для підкреслення обережності, скромності того, хто звертається. — А, осмілюсь запитати, — обізвався Чіпаріу, — яку справу маєте до нього? (Смолич, 1, 1958, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 774.