ОСМІЛЮВАТИ

ОСМІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ОСМІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСМІ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., рідко. Надавати сміливості, упевненості в собі; підбадьорювати. [Xілон:] Ся порада, учителю, осмілює мене. Признаюся тобі: я не покину науки (Л. Укр., III, 1952, 417); Той перехід Мартина осмілив і Мирона, і він перейшов через воду і побіг горі огородом додому (Фр., І, 1955, 233); // діал. Заохочувати. Отак почала стара.. осмілювати молодята та наводити їх на думку, що були би собі добра пара (Мак., Вибр., 1954, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 774.