ОПРАВДУВАТИ

ОПРА́ВДУВАТИ і ОПРАВДО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПРАВДА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ОПРАВДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех. Те саме, що виправдо́вувати. — Я не буду сперечатись з вами, мамо, щодо змісту листа панни Обринської.. і не буду його ані оправдувати, а ще менше — боронити (Коб., III, 1956, 76); — Сватати не будеш?.. — Таки не буду, — погоджується Левко і починає оправдувати себе. — Була б у тебе земля, сякі-такі воленята, завтра б своїм батькам і твоїй матері в ноги уклонився, бо ти дівчина нічого собі і роботяща (Стельмах, І, 1962, 280); Були в мене свідки, що злочинного не робив я нічого. Оправдав мене суд (Тесл., З книги життя, 1949, 78); Я хотів би дати не будь-що, а таку річ, яка справді оправдала б постанову редакції (Коцюб., III, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 726.