ОГОЛЮВАТИ

ОГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ОГОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОГОЛИ́ТИ, оголю́, ого́лиш, док., перех.

1. Знімати одяг, покриття з якоїсь частини тіла; робити голим. Селян по черзі клали на колоду, оголювали їм спини, допитували: — Що брав у пані? Де подів? (Минко, Моя Минківка, 1962, 22); Він розстібає комір сорочки, оголяє ключиці (Тулуб, Людолови, II, 1957, 168); Гнат картинно зірвав насунутий на самі вуха берет і оголив пострижену гулясту голову (Загреб., День.., 1964, 168); // Позбавляючи покриття, заслони і т. ін., робити видним для огляду, відкритим для зору. Тане, розвіюється туман, оголюючи осінній степ (Цюпа, На крилах.., 1961, 21); Воно [листя] опадало без вітру — листок за листком, все більше оголюючи дерева (Шиян, Баланда, 1957, 255); Перша лопата землі оголяє жовті, покриті філоксерою корінці (Коцюб., І, 1955, 210); *Образно. Червоні нерви оголила земля: Від Бастілії — до Паризької комуни (Еллан, І, 1958, 80).

Оголя́ти (оголи́ти) ша́блю — виймати шаблю з піхов. І тоді сто шабель шмагнули сотнею блискавиць над загоном — сто кіннотників оголили шаблі до бою (Смолич, V, 1959, 792).

2. перен. Залишати без чого-небудь необхідного; прибирати, забирати все звідкись. За кілька годин вона оголила всі кімнати, залишивши в них саме шмаття газет і книжок (Мик., II, 1957, 406); Оголяти робочі місця заради подібних відряджень.. видалося йому неприпустимою безгосподарністю (Баш, На.. дорозі, 1967, 227); // Залишати без захисту, прикриття. Полк повстав. Дністрянське узбережжя він оголив і вдарив в спину нас (Сос., І, 1957, 477).

3. перен. Розкривати суть чого-небудь, чиєсь єство. В останній картині четвертої дії М. Л. Кропивницький нещадно оголює гидке, підле, боягузницьке нутро лицеміра Глитая (Минуле укр. театру, 1953, 130); Тепер Глущук і Хомаха один перед одним оголили своє нутро, нагострилися як ножі. Вони люті вороги (Чорн., Визвол. земля, 1950, 174).

4. Грабуючи, обкрадаючи і т. ін., робити бідним, убогим; оббирати. Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (Шевч., II, 1963, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 619.