ОБІСМІЛЮВАТИСЯ

ОБІСМІ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ОБІСМІ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док., рідко. Те саме, що осмі́люватися. Мовчав він, то дітвора обісмілювалась, і підійшли до його ступнів з-на десять… (Свидн., Люборацькі, 1955, 132); Христя й замовкла, хоч уста її були ще одкриті.., наче вона ще не скінчила говорити чи ще щось хотіла спитати, та не обісмілилась (Григ., Вибр., 1959, 190); Обісмілився [Гризота], приступив ближче (Речм., Твій побратим, 1962, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 507.

Обісмілюватися, лююся, єшся, сов. в. обісмілитися, люся, лишся, гл. Дѣлаться, сдѣлаться смѣлѣе, осмѣлиться. Мовчав він, то дітвора обісмілювалась і підійшли до його ступнів з-на десять. Св. Л. 192.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 11.