ОБРИВАТИ

ОБРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ОБІРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.

1. Зривати, виривати що-небудь кругом, звідусіль, одне за одним з чогось. Вітер.. обривав виноградне листя та гнав його по чорній, каламутній.. річці (Коцюб., І, 1955, 177); Молодиця підійшла до зваленої липи, почала було обривати запашний цвіт, та й спинилася (Шиян, Гроза.., 1956, 576); // Знімати, зривати плоди. Ходе [ходить] дівчина в садочку, Терен обриває, Терен рученьки їй коле, Аж кров виступає (Щог., Поезії, 1958, 77); Мотря знов ганяла Лаврінових дітей з свого города ломакою, доки груші зовсім не обірвали то Мотрині, то Лаврінові діти (Н.-Лев., II, 1956, 379); // Пошкоджувати, обламуючи, розриваючи. [Сидір Сидорович:] Химко! Піймай собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обірвала якій-небудь панні весільної сукні (Н.-Лев., II, 1956, 523).

◊ Обірва́ти чу́ба (ву́ха, чупри́ну і т. ін.) кому, на кому — дуже поскубти кого-небудь за волосся, надерти вуха і т. ін. Тепер я і справді лиса, бо обірвали мені на голові все волосся (Н.-Лев., II, 1956, 23); [Кривцова:] А ось як обірву я тобі вуха, зухвале дівчисько! (Коч., II, 1956, 459).

2. Сильно натягуючи, шарпаючи, порушувати цілість чого-небудь; розривати. Йде до неї Штирова, прогорта основу, пальці щось знаходять там, нитку обривають… (Тич., II, 1957, 262); — В мене коні через клятих гедзів упряж обривають (Стельмах, Правда.., 1961, 16); Промчали нестямні коні, обірвавши поводи (Довж., І, 1958, 284); // Відривати кінці чого-небудь; надривати щось з країв. Віктор раптом спинивсь,.. зірвав цілу жменю квітів.. На ходу обірвавши корінці, причепурив букет і .. дав своїй дамі (Головко, І, 1957, 477).

3. перен. Припиняти яку-небудь дію, перебіг, розвиток чого-небудь. Давид обриває спів і так вітається, наче нічого не трапилось (Стельмах, І, 1962, 108); На півслові обриває Бортняк молитву (Бабляк, Літопис.., 1961, 3); Як раптово почав, так несподівано і обірвав свою музику Русак (Збан., Малин. дзвін, 1958, 189); Дозвольте на цьому мої ще не закінчені думки обірвати (Довж., III, 1960, 201).

4. перен., розм. Різко зупиняти, переривати кого-небудь, змушуючи замовкнути. Він стілько обривав Параску, і вона кожен раз.. змовчувала (Мирний, IV, 1955, 50); — Годі, Вікторе! Дурниці плетеш. Дурниці! — сердито обриває його Маринка (Речм., Твій побратим, 1962, 85); — Мовчіть! не те! — різко й капризно обірвала вона і нетерпляче змінила кілька раз позу (Л. Укр., III, 1952, 697); Цю неголосну зухвалу репліку чула лише Валентина і пораділа в душі, що Круглов так обірвав Сотника (Руд., Вітер.., 1958, 388).

5. розм. Переобтяжуючи, дуже натруджувати (руки). За день труд руки обірвав, Не міг здрімнути я до рана (Граб., І, 1959, 194); Дівчатка зовсім обірвали їй руки, вона стомилась, її ноги стали важкі (Збан., Між .. людьми, 1955, 25).

ОБРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех., рідко. Рити кругом, навколо чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 564.

Обривати, ва́ю, єш, сов. в. обірвати, рву, веш, гл. Обрывать, оборвать. Терен, терен коло хати, та нікому обірвати. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 24.