ОБПИНАТИ

ОБПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБП’ЯСТИ́¹, ОБІП’Я́СТИ і ОБІПНУ́ТИ, обіпну́, обіпне́ш, док., перех., розм.

1. Завішувати, покривати чим-небудь зверху і з боків. * Образно. Сумною, чорною завісою обіп’яло всенький Донбас (Вишня, І, 1956, 258); // Обтягувати, розправляти кругом. Мотря не думає тепер про те, щоб відривати гіпюр з тої золотисто-рожевої сукенки, її пальці трохи тремтять, коли вона обпинає на собі заржавілі стальки (Вільде, На порозі, 1955, 19).

2. Щільно облягати, охоплювати кого-, що-небудь (про одяг). Плаття було тепер тісне на неї, обпинало її (Сенч., Опов., 1959, 168); * Образно. Обіп’яв мене з усіх боків осокір, шумить, шарудить (Вирган, В розп. літа, 1959, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 556.

Обпинати, на́ю, єш, сов. в. обіп’ясти, пну, неш, гл. Опяливать, опялить, обтягивать, обтянуть, покрывать, покрыть. — хвартух, попередник. Надѣвать, надѣть передникъ. Ой фартушок обіп’яла, чоботоньки вбула. Гол. I. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 22.