ОБМЕТИЦЯ

ОБМЕ́ТИЦЯ, і, ж., розм. Рештки борошна, які обмітають з млинового каменя, а також борошняний пил, що осідає у млині. Новий хазяїн.. наш дає донесхочу пійла з обметиці та висівок (Н.-Лев., III, 1956, 298).

◊ Ухопи́в, як соба́ка обме́тиці — зазнав невдачі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 537.

Обметиця, ці, ж.

1) Остатки муки на жерновахъ и ящикѣ, покрывающемъ ихъ, обыкновенно обметаемые. ухопив як собака обме́тиці. Потерпѣлъ неудачу. Ном. № 12156.

2) Родъ вышивки. Шух. I. 155, 156.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 18.

обме́тиця — обметені залишки борошна на жорнах та на коробі, пор. у виразі ухопив, як собака обметицю, тобто «зазнав невдачі, по­разки» (обметицею собака звичай­но не наїсться).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 406.