ОБДИМАТИСЯ

ОБДИМА́ТИСЯ, а́ється, недок., ОБДУ́ТИСЯ, обідме́ться і обду́ється, док.

1. Ставати одутлим; розбухати. Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І ввесь [Еней] обдувся, як барило (Котл., І, 1952, 91); Козак Пампушка, що вже десять років лежав узимку на печі, .. що обдувся, як барило, .. стояв на ногах, як гора (Вовчок, І, 1955, 332); // перен. Збільшуючись в об’ємі, ставати опуклим; віддуватися, віддиматися. [1-й граматик:] Я всі бабки забрав з собою, аж кишені обдулись (Кроп., V, 1959, 242); Всі його складки, зморшки, одутлини і мішечки.., все це водночас, але безладно обдималось і пузирилось на всі боки (Вол., Дні.., 1958, 48).

2. Набравши в себе повітря, настовбурчивши оперення і т. ін. (від холоду і т. ін.), збільшуватися в об’ємі. — До самого вечора сидить він, тетерук тобто, на дереві, обдувшись (Збан., Ліс. красуня, 1955, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 482.