НЕ

НЕ, част. запереч.

1. Уживається перед присудком для повного заперечення змісту висловленого. Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози (Шевч., І, 1951, 39); Соломія не одривала очей од берега (Коцюб., І, 1955, 385); Не встиг старшина проскакати десятка метрів, як земля вибухнула під ним (Гончар, III, 1959, 223); // Уживається перед підметом або другорядним членом речення для повного заперечення їх змісту. Ні, не моря вона [Фатьма] шукає (Коцюб., І, 1955, 396); Дід поник головою. Мабуть, не один приїзд князів він бачив за свого життя (Хотк., І, 1966, 95); Хлопець знітився, загорлав не своїм голосом (Довж., І, 1958, 411); // Уживається для повного заперечення чого-небудь після заперечних прислівників, займенників та деяких часток ("навіть", "ще", "й" і т. ін.), що підсилюють заперечення. [Елеазар:] Я пісень кохання ніколи не співав між ворогами (Л. Укр., II, 1951, 139); Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь… (Сос., І, 1957, 143); Попіл вітром рознесло, Билини навіть не осталось (Шевч., II, 1953, 60); — Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш (Гл., Вибр., 1951, 90); // Уживається для повного заперечення чого-небудь при протиставленні. — Не для слави, — для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Л. Укр., І, 1951, 348); Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (Гончар, III, 1959, 173); Війна [з фашистами] йде не на життя, а на смерть (Довж., III, 1960, 57); // Уживається для підсилення заперечення у поєднанні з повторюваним словом. Ярема гнувся, бо не знав, Не знав сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Шевч., І, 1951, 84); Не все ж нам, братику, не все парубкувать..! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 125); — Не моя це дитина, не моя! — казала стара собі, стежачи очима за Романом (Коцюб., І, 1955, 108); [Олімпіада Іванівна:] Не треба, не треба вашої музики, тільки сього бракує! (Л. Укр., II, 1951, 20).

2. Уживається при вираженні неповного заперечення, неповноти дії, невизначеності: а) між двома повторюваними іменниками, займенниками та іншими частинами мови. От я повертаюсь — Аж кінь летить, копитами Скелю розбиває! А на коні сидить [Петро І] охляп, У свиті — не свиті, І без шапки (Шевч., І, 1951, 249); Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость [мудрість ] би була своя. А то залізете на небо: — І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю (Шевч., І, 1951, 332); б) у поєднанні з сл. так, такий, дуже і т. ін. Гори мої високії, Не так і високі, Як хороші, хорошії (Шевч., II, 1953, 24); Поки не дуже холодно, сидітиму вдома (Коцюб., III, 1956, 400); Я не такий уже безпорадний (Довж., І, 1958, 20).

3. Уживається для вираження стверджувального значення: а) у сполученні з деякими прислівниками та займенниками. Як же тебе не проклинать, Лукавая доле? (Шевч., II, 1953, 58); Кожна кімнатка має двері на балкон і одно вікно; стіни грубі, білені, ще й грубка є, значить, холодно не буде (Коцюб., III, 1956, 145); Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися (Л. Укр., І, 1951, 251); Як не загуркотить [кіт], як не заторохтить на полиці (Вас., III, 1960, 168); б) у сполученні з часткою чи при вираженні припущення, передбачення чого-небудь або при звертанні з відтінком нерішучості, запобігливості та ввічливості. Чи не той це Микита, Що з вильотами свита? (Шевч., II, 1953, 80); Чи не написали б Ви словечка до мене у Відень на адресу Сембратовича? (Коцюб., III, 1956, 273); Ходить [русалонька] по бережку, Тихенько співає, Чи не вийде милий з хати, — Усе виглядає (Л. Укр., І, 1951, 326); — Чи не тут [у сім’ї] наші діти починають проходити свою першу допризовну підготовку? (Гончар, III, 1959, 179).

4. Уживається при вираженні ствердження з деяким обмеженням: а) у позиції перед прийменником без. Сьогодні, певне, буде у Корсуні і Наталка Шулячівна, то ти, яко чоловік не без розуму, поклонися їй од мене (Шевч., VI, 1957, 212); Незнайомий рвучко, не без шику козирнув.., піднісши кулак і випростовуючи пальці біля самої скроні (Гончар, III, 1959, 185); б) у спол. з сл. мало, щось, мабуть, уже. — Чоловіка мого прострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… (Коцюб., І, 1955, 369); Тепер вона, мабуть, не втекла б від нього в своїх керзових (Гончар, III, 1959, 175); Вона уже не комсомолка (Сос., І, 1957, 148).

5. Уживається при вираженні неможливості, небажання завершити, закінчити названу дію перед дієсловами з префіксом на — та часткою —ся (часто разом з допоміжним дієсловом могти). Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном (Шевч., VI, 1957, 174); — П’ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі як один день. Щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Довж., І, 1958, 105); Шура слухала і не могла наслухатися цієї грізної музики (Гончар, III, 1959, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 244.

Не нар. Не. Гріх не личком зав’язати, та під лавку сховати. Ном. № 101. Не ходи, не люби, не залицяйся, не піду за тебе, не сподівайся. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 536.