НАЦІЛЮВАТИ

НАЦІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш і НАЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, док.

1. перех. і неперех. Цілячись, направляти що-небудь на когось, щось, на якусь ціль. Михайло, помагаючи дідові, радив рушницю придбати добру.. і в думці вже націлював у ведмедя страшного з великою втіхою (Вовчок, І, 1955, 343); Все нові й нові таємниці космічних глибин розкриває людина, націлюючи в небо об’єктиви астрономічних приладів… (Наука.., 9, 1961, 11); Вони [палії війни] несуть снаряди й жар вогню, ..Гарматні жерла націляють в світ (Мал., Звенигора, 1959, 217); З гір отих, націливши гармати, ворог бив по острову, по нас… (Гонч., Вибр., 1959, 213); * Образно. Так тільки він [В. Ленін] умів в одну мету націлити своє разюче слово, немов стрілець, що б’є безпомилково (Голов., Поезія, 1955, 226).

Наці́лювати (наці́лити) о́чі (зір) — спрямовувати погляд, пильно дивитися на кого-, що-небудь; пильнувати когось, щось. Бліденький хлопчик років десяти.. підбіг до Оксена, зупинився, захеканий, і націлив на Оксена чорні, як смородина, очі (Тют., Вир, 1964, 175); На захист станеш сонячній годині, На ворога націлиш пильний зір (Дор., Тобі, народе.., 1959, 11).

2. перех., на що, перен. Спрямовувати, скеровувати до чого-небудь. Обком партії націлює парткоми і первинні парторганізації на рішуче поліпшення роботи з кадрами (Хлібороб Укр., 1, 1964, 8); Комуністична партія націлює наших сатириків на те, щоб з позицій партійності і народності вони висміювали негативні явища в житті (Літ. газ., 29.VII 1958, 3); [Марина:] Націляй людей на те, щоб багатство зростало в колгоспі, у кожного в хлівах та оборах (Корн., II, 1955, 82); З’їзд націлив партію на збройне повстання (Рад. Укр., 7.VIII 1946, 2); Орест Білинський схаменувся, що перебрав міру, націливши синів на надто однобічні інтереси (Вільде, Сестри.., 1958, 172).

3. неперех., перен., розм., рідко. Мати намір, збиратися зайняти якусь посаду. Вони мали надію на більше, бо Олійниченко сам націляв сісти замість Галушківського (Гр., II, 1963, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 231.