НАТЯГАТИ

НАТЯГА́ТИ¹, а́ю, а́єш і НАТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТЯГТИ́ і НАТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш, док.

1. перех. Тягнучи або розтягаючи, робити тугим, пружним. Микола зняв з полиці скрипку і почав натягати струни (Н.-Лев., II, 1956, 172); Нарешті бачать хлопця Печенізькі вояки.. Туго луки натягають, Стріли кидають вперед (Олесь, Вибр., 1958, 350); Стає Іван на кручі, натягує тятиву, пускає стрілу золоту… (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 6); Професор звичною рукою натягнув струни і провів смичком (Собко, Скеля.., 1961, 102); * Образно. Було б найкраще, якби я могла, поки зовсім поправлюсь, жити спокійно, врівноважено і щоб ніщо мені не натягало нервів (Л. Укр., V, 1956, 289); // Напинати, зводити що-небудь над чимось. Шофер заходився, з допомогою пасажирів, натягати над їх головами брезентову халабуду, щоб захиститись від дощу (Трубл., Мандр., 1938, 123); // Розправляючи і розтягаючи, закріплювати, прикріплювати до чого-небудь. Була там і краса білих літніх ночей, коли хлопці-вояки, позмінявшись з постів, серед ночі натягували сітку і грали у волейбол! (Гончар, Тронка, 1963, 264); Пан Підпальський натягнув вірьовку і став зав’язувать (Стор., І, 1957, 388); // Розтягаючи і напинаючи, прикривати, затуляти що-небудь. Два чоловіки натягували блідо-зелений брезент на обідране місце [церкви] (Тич., III, 1957, 37); // Розтягаючи, накладати на що-небудь. Волько вхопив аршина й так швидко махав ним та натягував матерію на аршин, що матерія аж лущала в його руках (Н.-Лев., III, 1956, 213); Обидві вони [Аврельця і Маруся], привітавшись з тіткою і сестрами, стали збоку і, не маючи що робити, натягували на долоні носові хусточки, м’яли їх і знову натягували, як швець шкіру (Вільде, Сестри.., 1958, 457); // Тягнути до себе (про віжки, поводи і т. ін.). Завалюючись на спину коневі і натягаючи з усіх сил повіддя, хлопчик зупинив коня (Тют., Вир, 1964, 272); Мар’ян натяг віжки. Коні смикнули з місця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 172); * У порівн. Стасик тримає в руках довгу солому, немов натягає золоті віжки і здержує ними огненних коней (Коцюб., II, 1955, 254); // Витягати в якому-небудь напрямку, випрямляти (про шию). Натягнув [навчитель] свою довгу й без того шию (Март., Тв., 1954, 214); Старий вийшов надвір. Воли, натягуючи шиї, з теплим зітханням подались до нього (Стельмах, І, 1962, 425).

2. перех., розм. Одягати, надівати, накладати що-небудь з деяким зусиллям. Натягає [пан] спішно штани і вибіга на подвір’я (Коцюб., II, 1955, 58); Він натягав на себе сорочку, підперізувався ремінякою та все шамкотів беззубим ротом (Чаб., Тече вода.., 1961, 20); Якщо намокне обіддя, шини натягувати не можна: висохнуть колеса — позлітають… (Руд., Остання шабля, 1959, 21); Порицька поправилась у кріслі і натягла на себе шаль (Л. Укр., III, 1952, 747); Павло всміхнувся, натяг кашкета і стиснув Маркові руку (Кир., Вибр., 1960, 81); Повагом піднявшись, Оленчук надів кожушок, натягнув шапку, взяв у кочергах костур (Гончар, II, 1959, 412); // Надівати на ноги взуття; взувати. Одягає [Тоня] на себе батькову ватянку, запинається сукняною хусткою, чоботи гумові натягає і йде порядкувати біля кошари (Гончар, Тронка, 1963, 318); Мати обмотала мені ноги замість онучі лантухом і натягла чоботи (Багмут, Опов., 1959, 5); // Тягнучи, розправляти і поміщати зверху чого-небудь. Сержант хвилину стоїть коло нього, потім дбайливо натягає йому до шиї ковдру, підтикає її з боків і повертається на місце (Багмут, Щасл. день.., 1951, 89); Вона опустила голову на подушку, повернулась лицем до стіни і натягнула на себе ковдру (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 27); * Образно. Та яку б шкуру не натягував на свої обскубані боки бандерівський вовкулака — не приховати йому свого нутра фашистсько-бандитського! (Брат., Крапка.., 1959, 54).

3. перех., перен., розм. Робити в чому-небудь натяжки. Можна собі уявити, який радий був директор, коли випхнув, нарешті, з школи Риловську, бо школярі ж бачили, що їй "натягають" оцінки (Коп., Земля.., 1957, 27).

4. перех. Вбирати, всмоктувати в себе (рідину, вологу і т. ін.). В просторій хаті Побережного пахне водяним зіллям, рибою і відволоженим прядивом: видко, для торгу ставили його натягувати вільгість (Стельмах, II, 1962, 236).

5. неперех. Насуваючись, скупчуватися, збиратися де-небудь. Надвечір натягли сірі хмари і почало ліпити широкими пластами снігу (Фр., V, 1951, 202).

6. перех., перен., розм. Несправедливо приписувати що-небудь. Якби влітку на панщину не ходила, так сказали б, що на себе недуг натягала (Номис, 1864, № 13476).

7. перех., безос., перен. Викликати, спричиняти що-небудь небажане. Граф увечері покликав битись пана Тадеуша. Отак знічев’я і пішло, — Та щоб знічев’я нам біди не натягло (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 239).

8. перев. док., перех., перен., розм. Добре побити кого-небудь. Ні слова йому й не сказали, тільки вибили. Як цього тут натягали, Ковинський приходив до його стації (Свидн., Люборацькі, 1955, 106).

$ Натяга́ти (натягти́) но́гу (ру́ку) — ставити на місце, направляти вивихнуту ногу або руку. Казав [панотець Павлові] ногу натягати. Хотів переконати жінку наглядно, що не прикидався лиш хорим, а був ним направду (Март., Тв., 1954, 236); Натяга́ти (натягти́) шку́рку на кисі́ль — силкуватися довести що-небудь малопереконливими аргументами.

НАТЯГА́ТИ² див. натя́гувати².

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 221 - 222.

Натягати, га́ю, єш, сов. в. натягти, гну, неш, гл.

1) Натягивать, натянуть. Не натягай так віжок. Шину натягти на колесо. Як не натягнете сього лука, то становіться на баталію. ЗОЮР. І. 163.

2) Напяливать, напялить, натягивать, натянуть поверхъ чего-либо. Натягни, Боже, на кісіль шкурку, поки мати з міста прийде. Чуб. І. 247.

3) Натаскивать, натащить. Нащо ти сюди мішків такого багато натягав?

4) Оттаскать. Добре за чуби натягають. ЗОЮР. І. 106.

5) Взводить, взвести. Ці люде напасть на нас натягають. Н. Вол. у.

6) Наверстывать, наверстать. Да чого там хвататься? Все равно два дні будуть. — Да лучче їдьте, ви вже там своє натягнете. Грин. III. 450.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 529.