НАРАДЖУВАТИ

НАРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, НАРА́ДИТИ, джу, диш, док. 1. неперех., з спол. я к, щ о, щ о б. Давати пораду, радити, як зробити що-небудь. Нарадила мати. Як пшениченьку пожати (Шевч., II, 1963, 46); Попадя нарадила йому [попові], щоби заклав у селі читальню (Март., Тв., 1954, 45); // перех., кого, що. Радячи, пропонувати кому-небудь когось, щось. Йому нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав (Укр.. казки, 1951, 223); — Ось я тобі службу нараджу. Йди до нашого отця Івана служити (Вовчок, І, 1955, 9).

2. перех., кого, розм., рідко. Підмовляти, підбурювати когось на що-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 167.

Нара́джувати, джую, єш, сов. в. нара́дити, джу, диш, гл. Совѣтовать, посовѣтовать. Вже вони мені пороги позбивали, ходячи да нараджуючи, щоб я притьмом брався. Г. Барв. 413. Хороше нарадив. Ном. № 6122. Її чоловіка хтось і нарадив. Мнж. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 514.