НАМІТАТИ

НАМІТА́ТИ, аю, аєш, недок., НАМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. намі́в, намела́, ло́; док., перех. Метучи, утворювати що-небудь. Стугонів вітер у верховітті дерев, .. намітав високі кучугури снігу (Кочура, Родина.., 1962, 106); // Наносити, навівати яку-небудь кількість чогось. Намела Снігу білого зима (Бойко, Ростіть.., 1959, 43); // безос. Пішли чорні бурі.. Намете, нагорне і в колодязь, не один день потім мине, доки.. вибереш весь той намул (Гончар, Тронка, 1963, 55); Снігу намело так багато, що й тинів не видно (Коп., Як вони.., 1961, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 128.

Наміта́ти, та́ю, єш, сов. в. намести, мету, те́ш, гл. Наметать, наместь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 503.