НАЛІТАТИ

НАЛІТА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАЛЕТІ́ТИ, лечу́, лети́ш, док., неперех.

1. Летячи, наштовхуватися, натикатися на кого-, що-небудь або наближатися до когось, чогось; // Наштовхуватися на кого-, що-небудь або наближатися до когось, чогось при швидкому русі. Тоня з розгону налітає на брата, кидається йому на шию (Гончар, Тронка, 1963, 8); Пароплав міг налетіти, на шлюпку і зім’яти її, а разом ударити по шхуні (Трубл., II, 1955, 459); Розігнавшись, мчав [бугай] двором, як вітер, як злий дух, і раптом, налетівши на людську стіну, зупинявся, ніби вростав у землю (Тют., Вир, 1964, 114); // розм. Несподівано зустрічати кого-небудь. Хутором Левко їде обережніше. Ось він минає будинок пана Варави, бере в долинку і неждано біля самої греблі налітає на двох людей (Стельмах, І, 1962, 76).

2. Нападати, накидатися на кого, що-небудь під час польоту. Дві дрібних пташини в’ються над дятлом, сміливо налітаючи на нього (Шиян, Баланда, 1957, 126); На дорозі галасували горобці, налітаючи на зелені м’ячики кінського гною (Руд., Остання шабля, 1959, 48); // Атакувати з повітря, вчиняти повітряний напад. П’ятсот літаків налетіло на Рим! Тікає населення в паніці з Рима… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 290).

3. Учиняти напад, атакувати. Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (Скл., Святослав, 1959, 37); Кінний полк червоних із-за горба вихором налетів, порвав їх цеп, заплутав і степом покотив (Головко, І, 1957, 103); // Учиняти напад з метою пограбування. [Незнайомий:] Краще було б з ним у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить… (Вас., III, 1960, 199).

4. перен., розм. Раптово нападати, накидатися на кого-небудь з докорами, звинуваченнями, лайкою. Він [адміністратор] налітає на режисера: — Ви мене зарізати хочете! Призначено зняти сьогодні двадцять кадрів, а ви ще й не починали? (Ю. Янов., II, 1958, 29); Вона, темнолиця, розлючена, з’явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (Гончар, Тронка, 1963, 276); [Ольга:] Він як налетів на мене: — Сидите в білих халатах в кабінетах, у забой би вас погнати (Корн., II, 1955, 133).

5. Раптово з’являтися, виникати, починатися (про хмари, вітер і т. ін.). Важкі хмари висіли над Ростоком, з моря налітав пронизливий холодний вітер (Собко, Справа.., 1959, 148); Незабаром налетіла сиза хмара і вкрила блискуче сонце (Мирний, І, 1954, 363); Позавчора налетів було такий шквал дощовий, що море з небом змішалося (Л. Укр., V, 1956, 53); // перен. Раптово охоплювати кого-небудь (про думки, почуття і т. ін.). Веселощі ніби дражнилися з нами. Вони налітали до нас разом із Тетяною (Вас., II, 1959, 85); Незчулися батько-мати, як з літами й думи про синів до них налетіли (Головко, II, 1957, 209).

6. Прилітати в якій-небудь кількості. Був вогкий день… Коли, прорвавши млу тонку. Чирки і крижні налітали На грізний Каспій під Баку (Рильський, III, 1961, 255); Налетіли птахи з теплих країн, заспівали й защебетали (Вовчок, І, 1955, 316); // перен. Прибувати кудись у якій-небудь кількості. Поміж возами нігде стать: Неначе в ірій, налетіло 3 Смілянщини, з Чигирина Просте козацтво, старшина, На певне діло налетіли (Шевч., І, 1951, 100); // Залітаючи куди-небудь, осідати в якій-небудь кількості. У великі світлі вікна завжди налітала тонка пилюга (Собко, Справа.., 1959, 4).

НАЛІТА́ТИ³ див. налі́тувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 120 - 121.

Наліта́ти, та́ю, єш, сов. в. налеті́ти, лечу́, ти́ш, гл.

1) Налетать, налетѣть, прилетать, прилетѣть. Прошу вас, орли, тогді налітати, як я не стану світу Божого видати. Дума про брат. оз. Налетіло птаство небесне. Єв. Мр. IV. 4.

2) Набѣгать, набѣжать, дѣлать, сдѣлать набѣгъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 499.