НАЛАЗИТИ

НАЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш і НАЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛІ́ЗТИ, зу, зеш, док., розм.

1. Приходити, прибувати кудись у якій-небудь кількості. А дім все сповнявся новими [людьми] .., вони налазили з сіней, як оси з гнізд, і накидались осліп на все, що попадало під руки (Коцюб., II, 1955, 88); [Ганна:] Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір’я… (Кроп., II, 1958, 75); — Пани налізли сюди і хочуть панувати не тільки над черню, а й над козаками (Панч, Гомон. Україна, 1954, 253); // Проникати куди-небудь (про пил, дим і т. іп.). Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі, налазив за комір… (Коцюб., І, 1955, 80); Курява.. різала очі, налазила в ніс, хрускотіла на зубах (Вас., II, 1959, 150).

2. Приходитися на кого-, що-небудь (про одяг, взуття і т. ін.). Михайло Судима вовтузився з шльопанцями [пантофлями], що не налазили на ноги (Чорн., Красиві люди, 1961, 128); — Ти вже щось занадто мале викроїла, ще, гляди, не налізе (Л. Укр., III, 1952, 746).

3. розм. Насовуватися, навалюватися впритул на кого-, що-небудь. Із серця скреготав [Ентелл] зубами, Об землю тупотав ногами, І на Дареса налізав (Котл., І, 1952, 95); — Ну, бий! бий! — Олександра присунулась до Насті, аж налізла на неї (Коцюб., І, 1955, 72).

4. Звисаючи, закривати собою що-небудь. Порухом руки підібрав [Чемериця] пасмо волосся, що в’їдливо налазило йому на лоб (Коцюба, Нові береги, 1959, 424); Шапку йому видали не по розміру, і вона весь час налізала на очі (Тют., Вир, 1964, 488).

5. розм. Набридливо звертатися до кого-небудь, настирливо просити, умовляти когось. З сестрами він.. не товаришував, хоч ті завжди налазили на його навчити і їх грамоти (Мирний, І, 1954, 153).

◊ Говори́ти (каза́ти, плести́ і т. ін.) таке́, що й на го́лову (на ву́ха) не налі́зе — говорити дурниці, нісенітниці, що-небудь, несерйозно, необдумане. — Верзе таке, що й на голову не налізе, — сказала вона збентежено (Панч, Гарні хлопці, 1959, 93); [К о с т ь:] Стара якась не при умі: плела таке, що й на вуха не налізе (Мороз, П’єси, 1959, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 115.

Нала́зити, ла́жу, зиш, сов. в. налі́зти, зу, зеш, гл.

1) Налазить, налѣзть.

2) Надоѣдать, надоѣсть, привязываться, привязаться. На нас налазить як шайтан. Котл. Ен. V. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 498.