НАКУРЮВАТИ

НАКУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док.

1. неперех. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом. Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (Коцюб., II, 1955, 155); Вони посідали біля відчинених дверцят грубки, щоб не накурювати в тісній кімнаті (Головко, II, 1957, 575); // Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом. Накурила [Галя] ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося (Кв.-Осн., II, 1956, 320).

2. перех. Курінням, перегонкою приготовляти щось у якій-небудь кількості. — Щоб ніхто з вас більше ні горілки не курив, ні шинкував! Ви мої — й шинок буде мій. Ось вам Лейба й горілки накурить (Мирний, І, 1949, 192).

НАКУ́РЮВАТИ², юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док. Піднімати, збивати пил; пилити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 113 - 114.

Наку́рювати, рюю, єш, сов. в. накури́ти, рю́, риш, гл.

1) Дымить, надымить. Накурила димом.

2) Накуривать, накурить (о табакѣ).

3) Пилить, напылить, поднимать, поднять пыль.

4) Накуривать, накурить. Горівки накурити. Лукаш. 130. Наш пан ся журит, як пива накурити, женчиків напоїти. Грин. III. 130.

5) Кадить, накадить. Ладаном накурено. Харьк. у.

6) Окуривать, окурить. Да причаруй ти да козаченьки, що гуляє зо мною! А циганочка да ворожечка мою волю вволила: ой урізала русої коси да козака накурила. Мет. 88.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 497.