НАДІВАТИ

НАДІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДІ́ТИ, і́ну, і́неш, док., перех.

1. Одягати на себе або на когось одяг, взуття. А в неділеньку святую Мундир надіває [Максим] (Шевч., II, 1953, 254); Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі (Ковінька, Кутя.., 1960, 53); Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою (Н.-Лев., II, 1956, 316); Зовсім не квапливими рухами він скинув піжаму, надів шкарпетки, черевики, штани (Шовк., Інженери, 1956, 4); // Натягувати, насувати щось на який-небудь предмет. На постіль надівають од москітів велику сітку і добре спиться, бо не душно і ніщо не кусає (Коцюб., III, 1956, 327).

2. Приладжувати, прикріплювати щось на кому-, чому-небудь, до кого-, чого-небудь. Надіває [Храпко] окуляри, бере перо, папір, примощується писати (Мирний, V, 1955, 175); Офіцер з полігона.. посміхнувся до своїх товаришів, що оточували Віталика, але, видно, зовсім не збиралися надівати на хлопця наручники (Гончар, Тронка, 1963, 107); — Дівчинонько-рибчинонько! Виводь мені коня мого. Коня мого, козацького. Надінь збрую із цвяхами. Із цвяхами, із бляхами (Щог., Поезії, 1958, 57); Я знайшов щось подібне до рятувалького пояса й надів його на дівчину. Вона плигнула за борт (Ю. Янов., II, 1958, 73).

3. Щільно вставляти, закріплювати, насаджувати на що-небудь. — Треба двоє звичайних коліс.. надіти на довгу вісь з двох боків (Ле, Право.., 1957, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 68.

Надіва́ти, ва́ю, єш, сов. в. наді́ти, діну, неш, гл. Надѣвать, надѣть, одѣвать, одѣть. Ой надінь, милий, ляную сорочку. Мет. 266. Надівши сині окуляри, він сидів під грушею. Левиц. Пов. 22. Въ думѣ про Ганджу Андибера наді́є вм. надіва́є. Шати дорогії несе, на його козацькі плечі надіє. Мет. 380.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 482.