НАГАНЯТИ

НАГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко НАГО́НИТИ, ню, ниш, недок., НАГНА́ТИ, нажену́, нажене́ш, док., перех.

1. Досягати однакового рівня з тим, хто (що) рухається спереду; наздоганяти кого-, що-небудь. Гайдамаки понад яром 3 шляху повернули. Наганяють півпаробка [півпарубка] (Шевч., І, 1951, 121); Іван наліг тоді на весла, і його човен почав наганяти передній (Коцюб., І, 1955, 385); Малий качаном покотився, за ним Василь, — от-от нажене, от-от зцапа! (Мирний, IV, 1955, 81); Гутман хвилин з двадцять ганяв по двору за невеличким поросям, поки таки не нагнав його (Кол., На фронті.., 1959, 68).

2. Зганяючи, зосереджувати де-небудь, збирати в одно місце. За вікнами вітер наганяє на вигорілий обрій неповороткі плоти білих хмарин (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 555); 3 слобід і хуторів нагнали народу тисячами; рівняли дороги, підгачували греблі (Стор., І, 1957, 370); Хоча і машин нагнали з Новоселиці, а й людям роботи вистачає (Кучер, Трудна любов, 1960, 5); // тільки док. Пригнати, донести і т. ін. велику кількість чого-небудь (рухом вітру, води тощо). Знали [матроси] добре, що коли з півночі вітер нагонить багато криги, то не проб’ється крізь ту кригу до острова "Сміливий звіробій" (Трубл., І, 1955, 159); Вдень був низовий вітер і нагнав з моря багато камки (Н.-Лев., II, 1956, 228); * Образно. Чорних хмар та непогоди Осінь пізня нажене (Граб., І, 1959, 273).

3. Женучи, спрямовувати куди-небудь, на кого-, що-небудь. Пригадав [Андрись] панські полювання.., коли ото з’їжджались пани-нероби з усієї околиці, а голодні, обшарпані діти кріпаків наганяли на них звіра (Гжицький, Опришки, 1962, 190).

◊ Наганя́ти (нагна́ти) на слизьке>́ — те саме, що Заганя́ти (загнати) на слизьке́ (див. заганя́ти¹). Раптові запитання наганяли Масла на слизьке. Прокурор умів захопити його зненацька (Хижняк, Невгамовна, 1961, 314).

4. перен., розм. Викликати яке-небудь почуття, переживання, якийсь стан і т. ін. Дощ шумів і наганяв нудьгу (Вас., І, 1959, 100); Поле квилило, наганяючи на Хому тужливі думи (Гончар, III, 1959, 377); Грім вогнестрільної зброї нагонив жах на військо Ружинського (Ле, Наливайко, 1957, 313); Нагнали дрімоту на неї оті кілометри, що холодної осінньої години виходила їх із самісінького ранку (Сміл., Сад, 1952, 96).

◊ Наганя́ти (нагна́ти) апети́т (апети́ту) — викликати або посилювати відчуття голоду. Вигляд розкладеної на тарілці шинки нагнав Олі апетиту (Вільде, Сестри.., 1958, 536); Наганя́ти (нагна́ти) дрижакі́в див. дрижаки́; Наганя́ти (наго́нити, нагна́ти) хо́лоду — завдавати неприємностей, лякати. Недовго Жаби навтішались, Бо виявилось те, чого не сподівались. Лелека зразу холоду нагнав (Гл., Вибр., 1951, 123); [Олізар:] Сам великий князь, намісник краю, взявся за справу. Нагнав холоду губернаторові, що аж захворів, неборак (Вас., III, І960, 443); Наганя́ти (наго́нити, нагна́ти) чо́рну хма́ру на кого — викликати смуток, псувати настрій кому-небудь. Було видно, що старий Коваль не в настрої.., оцей виїзд молодих нагнав на нього чорну хмару (Кучер, Трудна любов, 1960, 313).

5. Надолужувати пропущене. Трудно спершу доводиться — треба наганяти пропущений цілий місяць (Головко, II, 1957, 214); Овечата, бички щиро прийнялися щипати вогку траву,.. надвечір прийшлося нагонити утеряне за день, і вони ген порозтікались понад усім озером (Мирний, IV, 1955, 24).

6. розм. Спонукати до активнішої дії, примушувати щось робити; підганяти. Директор заводу став наганяти всіх, щоб не гаючись їхали до його (Вас., І, 1959, 89); Тетяна приневолювала їх [дітей] до науки, наганяла до книжки (Кобр., Вибр., 1954, 148).

7. розм. Змушувати піти; виганяти, проганяти. Чоловік тітки.. жінку шанував, у поле рідко наганяв (Кобр., Вибр., 1954, 192); Не приходило йому ніколи на думку нагнати Івана, хоч ненавидів його (Март., Тв., 1954, 227); Тосю.. нагнали до хати збирати плечеві рушники для сватів, білі хусточки для свекра та дружок (Смолич, Мир.., 1958, 25).

8. розм. Штучно збільшувати, підвищувати (ціпу, плату і т. ін.). — Мені потрібна земля, бо своєї немає, й тобі потрібна… А пан те бачить і наганяє ціну… (Коцюб., II, 1955, 71); Батюшка у Вербівці був молодий і вже нагнав плату за треби вдвоє (Н.-Лев., II, 1956, 180).

9. Добувати що-небудь за допомогою перегонки в якійсь кількості. Наганяти горілки; Нагнати дьогтю.

10. безос., розм. Робити здутим, розпухлим хвору або пошкоджену частину тіла. Вона впускала собі морфій в ліве плече; на тому місці в неї завсіди наганяло болячки (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Помацав рукою голову — ціла, тільки гулю таку нагнало, як яблуко (Збан., Малин, дзвін, 1958, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 46.

Наганя́ти, ня́ю, єш, сов. в. нагна́ти, жену́, не́ш, гл.

1) Нагонять, нагнать куда-либо, на что-либо. Та повій, вітре, та буйнесенький, та нажени хмару чорнесеньку. Н. п. Холоду нагнати. Напугать, накричать на кого-либо. Чому пані-матка не нажене їй холоду? Св. Л. 60. А шо, нагнала я вам холоду? Черниг. г.

2) Сгонять, согнать въ одно мѣсто многихъ. Вставай, невіхно, та вставай, молодая! Дій ті корови, що од батька нагнала. Мет. 49.

3) Прогонять, прогнать. Желех.

4) Догонять, догнать. Догнав її аж геть за селом.

5) — горілки. Выкуривать, выкурить много водки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 475.