НАВІВАТИ

НАВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВІЯ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. тільки недок. навіва́ти, неперех. Слабо, злегка віяти (у 1 знач.).

2. перех. Приносити вітром, потоком повітря. Вітер прозорий мене вогким торкає крилом.. І навіва з островів дух невідомих рослин (Рильський, І, 1956, 57); Шумить [верба] і навіває прохолоду. Немовби кличе у вечірню тінь (Перв., II, 1958, 101); Знов піднявся бурей від схід сонця, самий сухий вітер, що ніколи не навіє дощу((Кв,-Осн., II, 1956, 124); У гори вітер з заходу навіяв синіх непроглядних хмар і заліг (Чорн., Визвол. земля, 1959, 77); // безос. У пані Розумової геть вирвало двері з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився (Л. Укр., V, 1956, 218).

3. перех., перен. Викликати в когось який-небудь настрій, стан; впливати на кого-небудь якимось способом. Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар (Стор., І, 1957, 99); На душу Юркові така погода завжди навівала нудьгу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 90); На Черниша ці смагляві румунські хлопці в беретах навіяли інші думки (Гончар, III, 1959, 129); Ці тихі незабруковані вулички з лагідними будиночками серед дерев і квітів навіювали зажуру (Ткач, Арена, 1960, 211).

4. перех., рідко. Примушувати засвоїти чиї-небудь думки, переконання; прищеплювати якісь почуття і т. ін. Досліджувані протягом ряду сеансів впадали в гіпнотичний сон, під час якого їм навіювали швидко і чітко виконувати наші інструкції (Фізіол. ж., VI, 6, 1960, 715).

5. перех. Віючи, очищати певну кількість чого-небудь. Навіяли центнер пшениці.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 32.

Навіва́ти, ва́ю, єш, сов. в. наві́яти, вію, єш, гл. Навѣвать, навѣять. Ой, вітрику, наш милий друже, навій нам дощику мерщій. Гліб. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 469.