МІНА

МІ́НА¹, и, ж. Вираз обличчя. Роблю байдужу міну (Коцюб., II, 1955, 418); На все те гляділа Шарлота й заховувала дуже поважну міну (Март., Тв., 1954, 300); — Звідки ви, власне, взялися тут, пане поручику? — Про це саме й я хотів спитати, — мовив поручик з невиразною міною (Галан, Гори.., 1956, 58).

◊ Роби́ти до́бру (весе́лу) мі́ну при недо́брій (пога́ній) грі — ховати незадоволення за зовнішнім спокоєм, веселістю. Не вішати носа, коли в серці кішки скребуться, робити добру міну при зовсім недобрій грі, — на таке здатний не всякий (Шовк., Людина.., 1962, 225).

МІ́НА², и, ж.

1. Особливий вибуховий снаряд, що закладається в землю, під воду і т. ін. Щоночі сапери виповзали з окопів, закладаючи міни там, де могли прорватись ворожі танки (Жур., Звич. турботи, 1960, 174).

2. Снаряди, призначені для стрільби з мінометів. Крутизна траєкторії мін в горах виявилась особливо цінною (Гончар, III, 1959, 113); Перша міна розірвалась біля порога будинку, друга і третя — на горищі (Збан., Над Десною, 1951, 23).

3. Те саме, що торпе́да. Дуже капризна річ плавуча міна, — кажуть матроси (Ю. Янов., II, 1958, 33).

МІ́НА³, и, ж.: до́гові́р мі́ни — договір про обмін майна. За договором міни провадиться між сторонами обмін одного майна на інше (Цив. кодекс УРСР, 1950, 38).

МІ́НА⁴, и, ж.

1. У стародавній Греції — грошова одиниця, також відповідна їй монета.

2. У сучасній і стародавній Греції, а також на стародавньому Сході — міра ваги, що дорівнює 1,5 кг.

МІ́НА⁵, и, ж. Стрижень олівця. Стрижень олівця (міна) виготовляється із здрібненого графіту і повинен бути насичено чорного кольору (Шк. гігієна, 1954, 247).

МІ́НА⁶, и, ж. Підземний хід, підземна галерея або ніша в копальні, в льоху, а також інші ходи в чому-небудь. А дома та баба мала таку міну (такий підкоп попід землею, наче погріб), а в тій міні міцне вино (Укр.. казки, легенди.., 1957, 133); Сніг такий глибокий випав, що позаносило хати ущерть з димарями; мусили з хати прорубувать міни і амбразури (Збірник про Кроп., 1955, 19); Гусінь пошкоджує молоді, ще не розвинені листки в середині розетки, робить ходи (міни) в черешках і вгризається в головку коренеплода (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 739 - 740.

Мі́на, ни, ж.

1) Мѣна.

2) Предметъ мѣны. Єдному міна — шовкова хустка, другому міна — золотий перстень, третьому міна — сама молода. Чуб. III. 300.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 431.