МІЗЕРНИЙ

МІЗЕ́РНИЙ, а, е.

1. Незначний за розміром; дуже малий. Може, не завжди будуть такі мізерні результати розпродажу книжки (Коцюб., III, 1956, 435); Марія Голуб.. дивилась на мізерний вилов риби і журно хитала головою (Кучер, Вогник, 1952, 21); Як блискають цифри [на лічильнику таксі], як швидко росте сума. Ще на міських вулицях вона була мізерна, а поки вибрались на околицю, зросла казково (Збан., Курил. о-ви, 1963, 37); // Який свідчить про нестатки, злиденність; вбогий. Рудий.. застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складали його мізерну одіж (Коцюб., І, 1955, 138); Тут ніхто не докорятиме.. "хлопською" вірою, ані мізерним маєтком. На соймику магнати демократичні, щоб заручитися голосами середньої та дрібної шляхти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29); Ненавидів [Суліман] бідноту свого народу за релігійний фанатизм, який засліплював очі на дійсні причини його мізерного існування (Вільде, Сестри.., 1958, 358); // заст., зневажл. Надто вбогий (про людину). — Об Олексіївні, ось об Галочці, і думати не смів. Хто вона, і хто я, мізерний? (Кв.-Осн., II, 1956, 351); Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного (Шевч., VI, 1957, 33).

2. Який не має істотного значення, великої ваги; незначний. — Мені доручена доля моїх братів, а я думаю, .. як би збутися тільки свого, власного горя, — воно ж нікчемне, мізерне перед великим горем моєї бідної країни… (Стар., Облога.., 1961, 65); Скінчивши роботу, я почуваю попросту обридження до неї, такою мізерною видається вона мені (Коцюб., III, 1956, 282); Всяке, навіть мізерне, розходження може стати політично небезпечним, коли виникає можливість того, що воно розростеться в розкол.. (Ленін, 32, 1951, 52); Самотність! Гордощі! Які слова нікчемні! За пишним одягом який мізерний зміст! (Рильський, І, 1956, 120).

3. Який не викликає до себе поваги; жалюгідний, нікчемний. — Ану, лиш лицарю мізерний, Злиденний, витязю нікчемний, Виходь сто лих покуштовать! (Котл., І, 1952, 263); Робітник різко відвернувся від стіни. Чому ж не стріляє ворог? Чому ж тремтить його рука? — А якщо я підійду до тебе, нікчемного й мізерного. Якщо я зажадаю пострілу не в потилицю, а в око? (Довж., І, 1958, 58).

Мізе́рна души́ця; Мізе́рний душе́ю — про малодушну людину. Він зібрав всі сили, всю рішучість, на яку спроможна була його мізерна душиця, і наказав: — Будьте напоготові (Тулуб, Людолови, II, 1957, 267).

4. розм. Незначної фізичної сили; малосильний, кволий. Хо стрівається очима з худою, мізерною людиною і не витримує того погляду, повного віри, повного кохання до своєї країни… (Коцюб., І, 1955, 175); Мов пародія, за ними На худих мізерних шкапах Їхав гурт комедіантський (Л. Укр., IV, 1954, 171); Хоч з вигляду отець Матчук [герой повісті "Забобон" Л. Мартовича] був дрібний, мізерний, але натуру мав уперту (Жовт., 2, 1956, 99); // Такий, як у кволого або хворого. — Входжу в одну хату, там сидить молодиця-мазурка.. Лице бліде, сухорляве, мізерне, нужденне (Н.-Лев., II, 1956, 392).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 730.