МОРЩИТИ

МО́РЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.

1. Робити зморшки, складки на шкірі, обличчі тощо. Ясь надимався, взявшись у бік рукою, супив брови, морщив своє молоде лице, щоб додати собі більше панського виду (Н.-Лев., І, 1956, 161); Надаремно Марусяк морщив брови, думаючи, тер собі чоло — з того нічого не виходило. В голову лізли самі дурниці (Хотк., II, 1966, 226); Чабан Дмитро морщить чоло і дивиться кудись далеко в степ (Ірчан, II, 1958, 407).

2. Утворювати брижі на поверхні води. Вітер гне всі дерева, морщить всю воду (Стеф., II, 1953, 45); Вітер морщив у калюжах синю воду (Грим., Подробиці.., 1956,159).

& Мо́рщити постоли́, заст. — робити, шити постоли. Дід Шайтан ані хижки не мав, ні хатини, а жив тим, що морщив людям постоли (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 311).

& Мо́рщити [із се́бе] сироту́ — вдавати із себе сироту. Особливо ж смішна була величезна.. стать Вовкуна, коли він кулився, і кривився, і морщив із себе сироту (Фр., III, 1950, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 807.

Мо́рщити, щу, щиш, гл. Морщить, сморщивать. Морщив своє молоде лице. Левиц. І. 219. Морщив чоло. Морщити постоли. Дѣлать башмаки (постоли, моршні) изъ цѣльнаго куска кожи.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 446.