МОЛОДЕЦЬ

МОЛОДЕ́ЦЬ, дця, ч.

1. Молода неодружена людина; парубок. Ой удовець не молодець: всі норови знає, — ой він твоє біле личко із своїм зрівняє (Сл. Гр.); — Писанка [Марія]. Та ще дітей немає ж, — як дівка. Ну, а Тихін же хворіє, от і найшла собі молодця (Головко, II, 1957, 69); * Образно. — Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе — парубоча. Не дай свій вік здівувати та милування не зазнати, приверни його, Юрка, до мене… (Стельмах, І, 1962, 541); * У порівн. — Бачиш, вуйку, танцюєш, як двадцятилітній молодець, а ти вже себе в діди записав (Мак., Вибр., 1954, 28).

2. також моло́дець; мн. моло́дці, нар.-поет. Статна здорова молода людина міцного складу, бравого вигляду. Старший староста і каже: — Ми є люди німецькії, а йдемо з землі турецької. Ми собі ловці, удалії молодці (Кв.-Осн., II, 1956, 56); Жила та була собі на селі вдова старенька, а в тої вдови старенької та був собі син удалець, молодий молодець… (Вишня, І, 1956, 120); А ще б краще ви зробили, Якби замість старого Та обрали молодого Завзятого молодця. Преславного запорожця Павла Кравченка-Наливайка (Шевч., II, 1963, 159); Закувала та сива зозуля Рано-вранці на зорі, Ой заплакали хлопці-молодці. Гей, гей, та на чужині в неволі, в тюрмі… (Пісні та романси.., II, 1956, 183); * У порівн. Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, Наче справді запорозький молодець (Гл., Вибр., 1951, 52).

3. у знач. присудк. сл., розм. Уживається для висловлення похвали людині за відмінну роботу або за її позитивні якості. — Молодець, Івась, молодець! — вихваляють батьки. — Змалку призвичайся свого захищати! (Мирний, IV, 1955, 245); Михасеву статтю прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали він не чув під ногами землі (Чорн., Потік.., 1956, 396).

4. розм. Те саме, що моло́дчик 2. Що й казать, на божому світі усього досхочу — не бракує теж і молодців-брехунів (Вовчок, VI, 1956, 260); Від таких молодців можна всього чекати. В них інколи трапляються і свинцеві кастети (Руд., Остання шабля, 1959, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 785.

Молоде́ць, дця́, м.

1) Юноша, парень. І рече: молодче, тобі глаголю, встань. Єв. Л. VII. 14. Ой удовець не молодець: всі норови знає, — ой він твоє біле личко із своїм зрівняє, ой він твою русу косу під ноги зобгає. Н. п. Вдовець, чи молодець буде сужений? О. 1861. XI. Свид. 54.

2) Молодець. пано́ве молодці. Обычное обращеніе къ козакамъ запорожскаго войска. Не в Синопу, отамани, панове-молодці, а у Царьград, до султана поїдемо в гості. Шевч. 50.

3) Названіе представляющаго жениха парня въ весенней хороводной игрѣ и названіе этой игры. Грин. III. 108.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 441.